Коли ми чуємо вислів «видатний вчений» або «видатний палеонтолог» ми уявляємо собі чоловіка, який з геологічним молотком та киркою працює в полі з породою і віднаходить все нові і нові види викопних тварин. Здавалось би все так, але в історії вітчизняної палеонтології в цій ролі було багато жінок, чиї імена з часом були несправедливо забуті. Тому сьогодні наша розповідь про першу жінку — палеонтолога російської імперії — Марію Василівну Гортинську (Павлову) (1854 -1938).
Вона народилася в м. Козелець Чернігівської губернії. Батько, Василь Степанович Гортинський походив із збіднілого українського дворянського роду, мав університетську освіту, автор кількох посібників на допомогу сільським фельдшерам. З початку 1860-х років В. С. Гортинський став інспектором Лікарського відділення Чернігівської губернії і займався організацією медичної і ветеринарної справи в краї. Він перевіз до Чернігова сім’ю: дружину Олександру Михайлівну і чотирьох дітей. У дітях доктор Готинський намагався розвивати допитливість, працьовитість, самостійність. Марія обожнювала батька, від нього перейняла ідеали служіння суспільству, жіночої рівноправності, самовдосконалення, набула інтересу до природничих наук.
Середню освіту Марія отримала в Київському інституті шляхетних дівчат (1865-1870). Тут же вона навчилася грати на фортепіано, розвинула здібності до малювання, що пізніше стало їй в нагоді в професії палеонтолога.
У 1880 році Марія Василівна вирішила навчатися в паризькому університеті — Сорбонні. Її захоплюють лекції з ботаніки Ван-Тігема і яскраві лекції з зоології Едмунда Пер’є. Але особливо сильне враження справляють на неї лекції знаменитого палеонтолога Альберта Годрі – одного з перших французьких палеонтологів-еволюціоністів. Під час навчання вона захопилася теорією еволюційного вчення та палеонтологією, а саме дослідженням викопних ссавців.
По завершенні навчання дослідниця розробила цикл лекцій з палеонтології, який викладала в межах жіночих курсів при університеті. Майже всі жінки-геологи та палеонтологи дореволюційного часу були її ученицями. Дослідниця нерідко організовувала польові виїзди до місцезнаходжень з викопною фауною та працювала з матеріалом в музеях.
Праці Павлової «Етюди палеонтологічної історії копитних» (1888) будуть перекладені багатьма мовами світу. Знання іноземних мов спонукали Марію Василівну до перекладу популярних праць «Вимерлі чудиська» Гетчинсона (1899) і «Корні тваринного царства» Неймайра (1897). У 1910 року вийшла її унікальна праця про Новосибірські острови, Бессарабію і 1916 року вона отримала звання доктора наук (зоології).
З 1919 року Марія Василівна стала першою професоркою та завідувачкою кафедри палеонтології при московському університеті. Була прекрасним лектором, підготувала двотомний курс «Палеозоологія». Збори викопного матеріалу стали основою музею, який вона створила разом зі своїм чоловіком — Олексієм Петровичем Павловим. Подвижницьку працю подружжя Павлових французьке геологічне товариство відзначило найвищою нагородою — золотою медаллю імені Годрі (1926).
Впродовж життя Марія Василівна не зраджувала й своєму захопленню живописом. Вона — автор численних пейзажів, натюрмортів.
У вічність видатна чернігівка відійшла у грудні 1938 р. Гадаємо, що її життя заслуговує на окреме дослідження, вшанування, і, можливо, написання роману!
