16 жовтня 1918 року, гетьман Павло Скоропадський видав універсал про відродження українського козацтва. Зокрема в універсалі наголошувалось: «Для зміцнення сили держави Української нашої відродити козацтво по всіх місцях його історичного існування на Україні, покладаючись в основі його відродження на ті козацько-лицарські традиції, що донесла нам історія наша з доби минулої боротьби козацької України за свою волю».
Зазначалося, що козацтво в Україні очолює ясновельможний пан гетьман. Вступ до козацьких громад був добровільним. З інших громадян України до козацтва приймалися лише особи православної віри. При гетьмані утворювалася Велика козача рада, у восьми регіонах — місцеві козачі ради. Невдовзі до козацького стану було записано близько 150 тисяч сімей.
До того як люди почали називати себе козаками, у кінці XV – на початку XVI сторіччя, було поширеним слово «козакування» – у той час це означало ходити проти турків і татар, ходити на південь у степову зону, аби займатися рибальством, через те що тоді там не брали за це податки. А потім цю рибу продавали у Литву і Білорусь. Коли говорити про козацтво на Чернігівщині, то його початком можна вважати межу XV – XVI сторіччя, коли виник термін «козакування».
Чернігівський козацький полк почав формуватися на початку XVII сторіччя, приблизно у 1620-х роках, коли Сіверщина перейшла під владу Речі Посполитої (до 1618 року Чернігівщина належала до Московського царства). Польський уряд почав заохочувати створення козацьких підрозділів для того, аби захистити землі від Московії. Тобто створення козацтва на Сіверщині було пов’язано не з боротьбою саме проти турків і татар, а з тим, щоб боротися проти Московії. На території Чернігівщини козакам надавали землю з обов’язком військової служби, за умови, що цю землю вони мають обробляти самостійно або винаймати людей. Ці люди були зобов’язані мати коня, холодну і вогнепальну зброю. Тож козаки від 1620-х років уже жили в околицях Чернігова та Новгорода-Сіверського.
На той час Чернігівський полк складався із кількох сотень, а вже після 1648 року, коли почалась війна Богдана Хмельницького, формується Чернігівський козацький полк, і в ньому було вже півтори десятки сотень. Найбільший полк на території Чернігівщини – Ніжинський.
Існує таке уявлення, що козацтво в Україні зникло, коли ліквідували гетьманський устрій, тобто у кінці XVIII сторіччя, але це уявлення хибне. Справа в тому, що російська влада розуміла значення козацтва в тому числі для самої імперії. Вона, ліквідуючи козацький устрій, намагалася, з одного боку, зберегти козацький стан, аби козаки були лояльними до імперії, тобто щоб не було військових конфліктів з військовим козацьким станом. А з іншого – аби залучити козаків до війн самої Російської імперії. Тому зберегли козацький стан і більшість привілеїв. Таким чином козацький стан проіснував до 1918 року, тобто до кінця Російської імперії. Приблизно половина населення Чернігівщини в XIX – на початку XX сторіччя належала до козацького стану. Відповідно, коли кажуть «ми, браття, козацького роду», то це напряму стосується Чернігівщини. Очевидно, що козацька кров тече в жилах майже кожного чернігівця.
