Ганна Барвінок з тих унікальних жінок, про яких варто писати окремі жіночі романи. Але їхні імена кануть у забуття, прикриті іншими іменами – більш відомими, розтиражованими: чоловіків, батьків, родичів. Так сталося і з Ганною Барвінок – насправді Олександрою Білозерською-Куліш.
Народилася майбутня українська письменниця 23 квітня (5 травня) 1828 року в знаній і шанованій у ті часи багатодітній родині Білозерських. Батько Михайло був козацьким сотником, закінчив Київську академію, був обраний повітовим комісаром, провідником дворянства. Мати Ганни Барвінок, дочка козацького сотника – Мотрона Василівна Силевич, також прищеплювала дітям щиру любов до національної культури та літератури.
Рід Білозерських дав Україні багато славних діячів. Рідний брат Олександри — Василь Білозерський став видавцем «Основ», одним із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Брат Микола – фольклорист, літописець, редактор «Черниговских губернских відомостей». Сестра Олександри – Надія Забіла (дружина Номиса), була автором поезій, кількох прозових творів, мемуарів. Більш відомими стали її донька Надія (псевдонім Наталка-Полтавка) й онука – Надія Кибальчич. А онука Любові Білозерської – письменниця Любов Яновська.
Усі діти Білозерських отримали не лише гарне домашнє виховання, а й пристойну освіту. Дівчата закінчили пансіонат, знали французьку та німецьку мови.
У 15 років дівчина познайомилась із Пантелеймоном Кулішем, який приїхав на запрошення Василя Білозерського. Розгорілось кохання, яке тривало півстоліття. 24 січня 1847 року вони побрались, старшим боярином на весіллі був Тарас Шевченко. У подружньому житті Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок було більш ніж достатньо драматичних моментів. Молодій дружині доводилось стійко переносити приниження під час арешту і заслання Куліша до Тули, й виявляти дивовижно мудру терплячість під час «романів» Пантелеймона Олександровича з іншими жінками.
Писати оповідання з народного життя Олександра Михайлівна почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер», які на правах більш досвідченого колеги із красного письменства придумав її чоловік. Але Олександра Михайлівна самостійно обрала авторський знак, доручивши літературну долю вічнозеленому в’юнкому барвінку, що вміє виживати за будь-яких умов.
Увагу Ганни Барвінок привертали проблеми родинно-побутових взаємин — родинний деспотизм («Хатнє лихо», 1861), безрадісне існування з чоловіком-п’яницею («Жіноче бідування», 1887), драматизм силуваного шлюбу («Батькова помилка» 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок («Перемогла», 1887; «Молодича боротьба», 1902). Мова письменниці барвиста й образна, пересипана народними прислів’ями. Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору створила драму «Материнська помста».
Ганна Барвінок не торкалася соціальних питань, як того вимагала епоха реалізму, вся увага письменниці була зосереджена на долі жінки. Борис Грінченко чітко сформулював тематику творів Ганни Барвінок: життя родинне; а в ньому жіноча доля.
Рукописна спадщина Ганни Барвінок зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка HAН України та Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.
Ми не маємо права забувати спадщину цієї шляхетної, обдарованої жінки, її неповторну поетичну мову. У її серці завжди жила Україна. І цим, вона заслужила право принаймні на нашу добру пам’ять.
Пам’ятаймо і шануймо СВОЇХ світочів!
