Віртуальна виставка «Народні співцi історії»

Кобзарство — явище унікальне і глибоко національне. Навряд чи кобзарів можна порівнювати з менестрелями — музикантами і співаками XII— XIII століть, що були при дворі на службі у європейських сановних вельмож.
У них було інше призначення: служити не самодержцям, а народу. Багато які кобзарі однаково добре володіли як бандурою, так і зброєю, були відважними розвідниками, пристрасними агітаторами. Їх поява у ХV—ХVI століттях передусім обумовила особливі історичні умови в Україні: постійні війни, виникнення козацтва, з його специфічним укладом життя. Народні співцi виховували в людях національну гідність і пробуджували прагнення до свободи і незалежності.
Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольну війну, переказували під переливчасте рокотіння струн простим «неписьменним» людям драматичну історію свого народу.
Кобзарі і лірники — українські народні співці й музики — з давніх-давен були носіями української самосвідомості, творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, а також казок і переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі, або бандурі. Своєю творчістю кобзарі утверджували дух українського народу. Вони зберігали й передавали наступним поколінням у найбільш доступній формі пісень-оповідань найважливіші знання про минуле.