Віртуальна виставка «Гомер з України»

     Чи не найяскравішою особистістю серед українських кобзарів був сліпий рапсод з Прилуччини Остап Вересай. Слава прийшла до народного співця ще за життя (його думи захоплювали слухачів, унікальність виконавської манери вражала дослідників, художники писали його портрети) й не потьмарилися донині.
     Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжинці Прилуцького повіту (нині Чернігівська область) в сім’ї кріпака. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. На науку до кобзарів пішов, коли йому було п’ятнадцять років.
1871 року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії Ґалаґана. У 1873 р. виступав у Києві на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, де М. В. Лисенко виголосив реферат про музичні особливості українських дум і пісень, які виконував О. Вересай. В 1875 р. у Петербурзі було організовано кілька виступів кобзаря. 1875 року у супроводі М. Лисенка та П. Чубинського Вересай побував у Петербурзі. Спів О. Вересая в Петербурзі слухали П. Чайковський, М. Римський-Корсаков. Понад сорок років мандрував містами і селами України. До репертуару О. Вересая, крім дум, входили історичні, побутові, жартівливі і сатиричні пісні.
     Улюбленим твором кобзаря була «Пісня про правду і неправду», за виконання якої його навіть заарештовували. До кінця життя Вересай жив у Сокиринцях. Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч уже майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини. Інколи старого кобзаря запрошують у Київ. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у селі Сокиринці.