Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун народилася 13 лютого (31 січня за старим стилем) 1884 року в Харкові, у родині відомого військового історика, одного із фундаторів Військово-історичного товариства, члена Історичного товариства Нестора-Літописця Дмитра Петровича Меньшова. З 1889 року проживала в Києві, а з 1943 року – в еміграції, спочатку в Празі, згодом у Дормштадті (Німеччина). Там же й померла 8 червня 1973 року та була похована неподалік на кладовищі Будинку для літніх людей (біля Ульму, земля Баден-Вюртемберг).
Наталія Полонська-Василенко присвятила себе дослідженню історії. Вона була однією зі спадкоємців ідей старої школи професора Володимира Антоновича та її історико-економічного відгалуження, репрезентованого академіком Михайлом Грушевським і професором Митрофаном Довнар-Запольським. Належала до істориків-документалістів.
Наталію Полонську-Василенко вважають однією з найяскравіших постатей в українській історіографії. Хоча вона з російськомовного середовища, однак вивчила українську мову, читала нею лекції. Після встановлення радянської влади відкинула пропозицію переїхати й викладати в Росії. Писала винятково українською мовою. У своїх наукових працях розмежовувала історію України від історії Росії («Дві концепції історії України і Росії», 1964), поширювала національно-державницький погляд на заселення півдня України.