Важливим елементом усієї багатовікової української культури є лірники і кобзарі — «народні професіонали», які відігравали особливо важливу роль у творенні й виконанні народної поезії. Найяскравішою особистістю серед українських кобзарів був кобзар із Прилуччини Остап Вересай. Слава прийшла до народного співця ще за життя: його думи захоплювали слухачів, унікальність виконавської манери вражала дослідників, художники писали його портрети. Остапа Вересая називали “співак століття”, “сліпий Гомер України”, “Боян доби”, “сучасний Нестор”, “рапсод України”, “останній з могікан”.
Народився Остап Микитович Вересай 1803 року в с. Калюжинці колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Срібнянський район Чернігівської області) у родині сліпого скрипаля-кріпака, який заробляв грою на прожиття. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялись в їхній домівці. Для незрячого підлітка стати кобзарем був єдино правильний вибір. На науку до кобзарів пішов, коли йому було п’ятнадцять років. Після посвяти «на майстра», отримавши кобзу та трохи грошей «на щастя», кобзар Лобза (як почали звати Вересая) пішов у народ.
Понад сорок років мандрував містами і селами України. Творча спадщина Остапа Микитовича невелика, всього 6 дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду». Іван Франко говорив, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання та значення, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. Манера виконання кобзаря була особливою — дуже емоційною, експресивною, адже він мав неабиякий акторський талант, уміло користувався своїм голосом. Блискучий імпровізатор майстерно поєднував унікальні природні дані й майстерну гру на кобзі. Сучасники згадують, що кожен його виступ був незабутнім і нагадував виставу, де поєднувалися сміх і сльози.
Важливу роль у житті кобзаря відіграв Григорій Галаган: він викупив Вересая з кріпацтва, а його маєток у Сокиринцях був одним із тогочасних центрів українського культурного життя, тому досить скоро про творчість кобзаря почули прогресивні люди того часу — Т. Шевченко, П. Куліш, О. Русов, О. Сластьон, І. Карпенко-Карий, П. Чубинський. Вони пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Розгорнуту характеристику музичних особливостей дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм, дав у своєму виступі М. В. Лисенко на позачерговому засіданні Південно-Західного географічного товариства. Реферат «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» був першою на Україні серйозною науковою працею про музичну будову українських народних пісень.
Наукова бібліотека має у своїх фондах примірник цієї праці.
Іноземцям, які слухали Остапа, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції А. Рамбо, французькому професору Л. Леже, міністру освіти Югославії С. Новаковичу, професору з Відня В. Ягічу українські пісні в його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію. Професор Л. Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл зазначав, що в думах, які виконує сліпий співець, є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Р. Рільке, що бачив Вересая в 1889 р., відтворив його образ в оповіданні «Пісня про правду».
Якщо бажаєте більш дізнатися про долю та творчість Остапа Вересая, приходьте до нас у Наукову бібліотеку, та перегляньте віртуальну виставку «Гомер з України».
