Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою у театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру, як видатна українська трагедійна актриса, що у створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки.
Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адосовська) народилася 3 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. Освіту дістала в приватному пансіоні С.Ф. Осовської у Чернігові та в консерваторії у Гельсінкі. Марія мала сильне мецо-сопрано і планувала підкорити оперні сцени, але через дифтерит втратила голос. Щоб залишитися на сцені, зайнялася акторством і захопилася театром.
Театральне мистецтво полонило Марію Костянтинівну ще змалку. У короткій автобіографії вона розповідала, що ще в пансіоні виступала у шкільних виставах і звернула на себе увагу всіх учителів, які радили їй вступити до театральної школи, але батьки й слухати про це не хотіли.
Перші кроки на аматорській сцені дівчина робить у Ніжині, дебютує в «Наталці Полтавці» І. Котляревського. Панночка Марія всіх вражала особливою артистичністю, схильністю до імпровізацій.
27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») І. П. Котляревського.
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в Заньках) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.
Подальше її життя повне прикрощів та незгод. Постійні інтриги за кулісами, заздрощі товаришок, які звали її насмішкувато «королевою з Сандвічевих островів» за її світську поведінку, не раз їй отруювали існування. Але її пристрасть до українського театру та палке кохання до великого артиста М. Садовського подолало всі ці перешкоди.
Все життя вона присвятила сцені, зіграла понад 30 ролей. Артистка створила блискучу галерею сценічних образів: знедолену, безталанну,багатостраждальну українську жінку, наймичку-кріпачку, оганьблену «покритку». Всі вони сповнені духом протесту проти тиранії і жорстокості. «Я люблю своїх убогеньких», — казала Марія Костянтинівна і ставала на захист покривджених, але улюблених героїнь. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у виставах українські народні пісні.
Вона знімалася в перших українських кінофільмах («Наталка Полтавка», «Остап Бандура», «Наймичка»).
Сучасники називали Заньковецьку «царицею української сцени», нащадки — «зорею української сцени». Велику актрису вважають продовжувачем традицій Тараса Шевченка, його духовною дочкою. Вона підняла на високий щабель духовну і моральну красу української жінки.
Марія Заньковецька