8/20 лютого 1850 р. у Королевстві Богемія (нинішня Чехія) у складі Австро-Угорської імперії, в містечку Семін, народився Вікентій (Вікенс) Хвойка. В 1864 р. по закінченні комерційного училища в місті Хурдимі Вікентій переїхав до Праги. Там він захопився вивченням давньої історії та старожитностей, багато читав спеціальної літератури, знайомився з відомими чеськими істориками й археологами. Це захоплення дало свої плоди значно пізніше, в останнє двадцятиріччя його життя.
У 1877 році Вікентій переїхав до Києва, де і провів решту життя. Перші роки були складними: він викладав німецьку мову, малювання й навіть фехтування, займався агрономічною наукою. Його успіхи в галузі агрономії було відзначено на виставках у Ромнах, Харкові, Парижі; він навіть написав дві книги із сільськогосподарської проблематики. Але ці заняття не приносили Хвойці особливої втіхи. Він дедалі частіше повертався до свого захоплення стародавньою історією. Почав колекціонувати етнографічні й інші старожитності, вивчав давній період української історії, приєднався до роботи в Київському товаристві старожитностей і мистецтв.
Там він познайомився з Володимиром Антоновичем (засновник київської школи істориків, знавець історії козацтва, декан історичного факультету Київського університету). Дружба з Антоновичем замінила Хвойку університет. Професор охоче ділився знаннями і методами наукового дослідження.
Одного разу у зрізі пагорба на вулиці Кирилівській, Хвойка побачив велику білу кістку. Припустив, що то бивень мамонта, покликав Антоновича.
Почали розкопки за новаторською методикою Антоновича: не викопувати знахідку відразу, а обережно, шар за шаром, знімати землю навколо і замальовувати, щоб потім створити реконструкцію картини минулого життя. Саме так працюють археологи і в наші часи. Було знайдено сліди первісних людей, кістки не тільки мамонта, а й носорога, печерного ведмедя, лева, уламок бивня, вкритий орнаментом…
Так відбулась історична сенсація. Вперше на території України відкрито нині знамениту на весь світ Кирилівську палеолітичну стоянку. Її вік – 20 тисяч років.
4 лютого 1896 р. Вікентій Хвойка зробив відкриття, яке назавжди ввело його в коло видатних археологів світу. У с. Трипілля під Києвом ним було розкопано великі майданчики з обпаленої глини, знаряддя праці, кістки свійських і диких тварин, багато посуду з тим самим «дивним» орнаментом, що і на кирилівських знахідках…
Згодом стало ясно, що розкопки в Трипіллі відкрили унікальну культуру, що процвітала на величезній території, повільно просуваючись від Балкан до Подніпров’я. Сьогодні трипільська культура вважається найдревнішою в Європі. Вона існувала від 5 500 до 2 750 рр. до н.е. і була майже на три тисячоліття древніша від єгипетської і шумерської.
Чим більше проходить часу, тим більше усвідомлюється внесок В. Хвойки в історичну науку. Він був археологом-універсалом. Як правило, вчений спеціалізується на одному історичному періоді. А Хвойка відкрив на території України не тільки трипільську культуру, а й черняхівську, зарубинецьку, досліджував скіфські кургани, визначив місце, де жили київські князі, знайшов братську могилу загиблих при штурмі Києва монголо-татарами, середньовічне зображення тризуба…
Завдяки вченому стало ясно, що українські землі було заселено різними культурами впродовж багатьох тисяч років.
