Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська (1855 – 1921) – одна з головних зірок українського театру кінця XIX – початку XX століть. Майже чотири десятиліття на сцені – від театру корифеїв до перших післяреволюційних років.
Народилася Ганна Петрівна 20 лютого 1855 року у дворянській родині Ковтуненків у містечку Срібному Прилуцького повіту. До восьми років дівчинку виховувала няня-кріпачка, яка бавила дитину українськими піснями, приказками та прислів’ями. У вісім років Ганну віддали до Прилуцького приватного пансіону, а через рік перевели до Київського інституту шляхетних дівиць, який вона закінчила у 1871 році.
Театр полонив її ще у студентські роки. Вона з успіхом виступала в аматорських спектаклях, мріяла про вступ до консерваторії та батько віддав 18-літню доньку заміж за поміщика Затиркевича, який був старший за свою обраницю на 20 років.
Господарюючи в маєтку, молода жінка не забувала про театр, часто грала в любительських постановках. У 1882 році аматори ставили п’єсу “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка. Усі молоді акторки хотіли грати Уляну, а от Одарку – літню жінку – ніхто грати не хотів. Цю роль і зіграла Ганна Затиркевич, та так, що найбільший успіх випав саме на її долю. “Після першої вистави моя здушена любов до театру прорвалася”, – згадувала Затиркевич-Карпинська. Це надихнуло жінку написати Марку Кропивницькому. Невдовзі жінка отримала запрошення до колективу.
20 травня 1882 року в Полтаві відбувся дебют Ганни під псевдонімом Прилуцька. За кілька місяців талановита артистка вже виступала в зразковій трупі Михайла Старицького та Марка Кропивницького.
Сценічний талант, добре володіння українською мовою дали змогу молодій акторці відразу зайняти, провідне місце в колективі. Своїм учителем Ганна Петрівна незмінно називала М. Кропивницького. «Кожне моє слово, кожен мій рух на сцені, паузи, вироблення міміки – все це було наслідком невпинної режисерської роботи М.Л. Кропивницького», – розповідала майстриня сцени.
І це було правдою, адже саме режисер допоміг Ганні Петрівні знайти своє амплуа на сцені. Найкраще артистці вдавалися комічні ролі, грала не лише молодиць, а й жінок, бабусь. І всі її персонажі – енергійні, балакучі, задерикуваті. Не дарма жінку називали “радісною актрисою”. Водночас, прекрасно справлялася з драматичними ролями нещасних матерів безталанних доньок. І в кожну роль принесла щось своє, досі не гране. Загалом за свою 40-річну діяльність зіграла понад 130 ролей.
З першою зіркою української сцени Марією Заньковецькою Ганну Петрівну Затиркевич-Карпинську з’єднувала міцна дружба, яку вона пронесла через усе життя. У них не було приводу для суперництва. Ганна Петрівна ніколи не претендувала на «молоді ролі», якщо для неї не було головної ролі, бралася за епізоди та робила з них справжні шедеври.
Окрім того, Затиркевич-Карпинська володіла прекрасним вокалом. Їй чудово вдавалися партії, створені Миколою Лисенком, Семеном Гулаком-Артемовським, Марком Кропивницьким.
Після Жовтневої революції артистка, працювала в театрі М. Садовського, а у 1919 р. – в першому Державному народному театрі під режисурою П. Саксаганського. Чимало грала, та хвороби (тиф, запалення легень) її знесилили. Зрештою, вона покинула Київ і переїхала в с. Блотниці, що на Чернігівщині. За відгуками людей, її дім виглядав як прихисток справжнього естета: картини, вишивки, килими, японський посуд. І квіти навколо.
У 1920 році театрали-аматори з колишнього театру Садовського створили в Ромнах (нині Сумська область) професійний театр та запросили Затиркевич-Карпинську. Жінка одразу ж погодилася. Вона чудово грала у п’єсах С. Васильченка, М. Кропивницького, П. Мирного, І. Котляревського. Померла видатна українська актриса у 1921 р. у віці 66 років.
