Софія Федорівна Русова (Лідфорс) (1856-1940) культурно-просвітницький і громадський діяч, видатний український вчений, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця, літературний критик, мемуарист, історик, етнограф, мистецтвознавець.
Софія народилася 18 лютого 1856 р. у французько-шведській родині в с. Олешня, що на Чернігівщині. У 4 роки Софія залишилася без матері і до 10 років жила з батьком і старшою сестрою в Олешні. У сім’ї спілкувались французькою, але дітей навчали німецькій та англійській мовам. У Ліндфорсів була велика бібліотека, в якій знаходилися оригінали Руссо, Міллера, Вольтера. Попри аристократичне походження Ліндфорси підтримували українських селян.
У 1866 р. родина переїздить до Києва. Софія вступила до Фундукліївської гімназії і закінчила її у 1870 році із золотою медаллю.
У 1871 році, після смерті батька, Софія вирішує зайнятися педагогічною діяльністю. Разом з сестрою відкривають у Києві перший україномовний дитячий садок, який стає українським культурним осередком. Саме тут збиралась українська інтелігенція М. Старицький, М. Лисенко, М. Драгоманов, О. Русов та ін. Таким чином у 15 років Софія потрапила у середовище української інтелігенції.
В освітянській громаді зустрілася з майбутнім чоловіком Олександром Русовим (філософ, фольклорист, філолог, редактор). У 1874 році вони одружилися і Софія Ліндфорс стала Русовою. Під цим прізвищем вона й увійшла в українську історію.
Творчу діяльність Русової можна поділити на такі періоди: перший період – кінець XIX ст. – до 1905 р., другий період – 1906-1916 рр., третій період – 1917-1921 рр., четвертий період – період еміграції у Чехію 1921-1940 рр..
Теоретична спадщина С. Русової складається з великої кількості книг та журнальних статей з педагогіки, історії освіти. Провідна ідея досліджень Русової це концепція національного виховання, розбудови національного шкільництва. На її думку реформування школи передбачає її націоналізацію і впровадження рідної мови. В її працях висвітлені принципи індивідуалізації і соціалізації виховання, приділена увага проблемам благодійності і моральності. Вона завжди надавала допомогу і підтримку жінкам, дітям, сиротам, вразливим категоріям населення.
Значну увагу С. Русова приділяла професійній підготовці культурно-освітніх кадрів і зокрема працівників бібліотек. Особливу увагу вчена надавала книжкам і бібліотекам. Під її керівництвом у 1918 році було підготовлено спеціальний «Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання» на допомогу «Просвітам», в якому розміщено поради з облаштування бібліотек, відбору книг для бібліотечних фондів, з вибору тем для народних читань. Вона піклувалася про українські книжки для дітей, досліджувала проблеми дитячого читання.
Творча спадщина С. Русової нараховує близько 500 праць: монографії, підручники, публіцистичні публікації, біографічні, художні твори, мемуари, праці про жінок.
За підтримку української культури, порушення Валуєвського циркуляру, за активну життєву позицію Софія Русова зазнавала переслідувань, 5 разів була заарештована. Уперше у 25 років за зв’язок з народовцями. Але вона активно впроваджувала свої ідеї, долучалась до роботи «Київської громади», «Одеської Української громади», «Харковского Общества Грамотности», очолювала «Національний Комітет Учителів», організовувала народні читання та школи.
Софія Русова досліджувала творчість Григорія Сковороди, Рабіндраната Тагора, Олександра Олеся. Вона писала статті про їх творчість, співпрацювала з науково-популярними журналами. Підготувала збірку творів Тараса Шевченка. Також її статті присвячені життю і творчості Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Гоголя, М. Драгоманова, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Лисенка, В. Стефаника.
Також відстоювала права нацменшин, викривала шовіністичну політику та русифікацію царату, що знайшло втілення в статті «Хроніка національної культури», яка була надрукована в журналі «Русская школа».
Після революції 1905 року Софія Русова активно працює на просвітницькій та освітянській ниві. Увійшла до складу комісії з визнання української мови при Академії наук. Не зважаючи на цензуру та заборони у 1906 році видала «Український буквар». Викладала у Фребелівському педагогічному інституті, на Вищих жіночих курсах у Києві. Стала співзасновницею журналу «Світло».
У 1917 році Русова стала членом Української Центральної Ради і очолила Всеукраїнську учительську спілку.
За часів УНР і гетьманування Скоропадського була головою департаменту дошкільної та позашкільної освіти. Сприяла дерусифікації, запроваджувала курси українознавства та вивчення мови, розробляла українські підручники, долучилась до створення програми єдиної національної школи, розробила власну концепцію «Рідна школа». Викладала французьку мову у першій українській гімназії імені Шевченка.
Хвилювала С. Русову й тема жінки, її права, самореалізація, здоров’я. Софія запевняла, що жінки відіграють вагому роль у загальнокультурному житті. Вона брала участь у I Всеросійському жіночому з’їзді (1913 р.), на якому поставила питання важливості навчання рідною мовою. У 1919 році діячка створила Українську національну жіночу раду і Союз жінок, обіймала посаду голови до 1938 року. Русова написала і видала свою книгу «Наші визначні жінки», яка була представлена на Жіночому конгресі (1934 р.) у Франції. У книзі вміщено літературні портрети видатних українок: Наталії Кобринської, Марко Вовчок, Ольги Кобилянської.
З приходом влади більшовиків в Україну Русова емігрує до Чехії, де продовжувала співпрацювати з українськими науковими громадами, політичними та громадськими діячами. Не залишилася осторонь і в часи Голодомору: започаткувала акцію допомоги жертвам геноциду.
У 1923 році Софія Федорівна отримала звання професорки педагогіки Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова.
Померла видатна діячка у 84 роки, у Празі. Похована на Ольшанському кладовищі. Софія Федорівна мала двох синів – Михайла і Юрія.
Її наукову спадщину поціновують сучасні освітяни.
У 2005 році було запроваджено нагрудний знак імені Софії Русової, яким нагороджують науковців і педагогічних працівників за внесок у розвиток педагогічної науки та роль у створенні національної системи освіти.
У 2016 році до 160-річчя від дня народження видатної освітянки Національний банк України випустив ювілейну монету.
У с. Олешня на Чернігівщині засновано історико-меморіальний музей. Іменем Софії Русової названі вулиці в багатьох містах України.
Внесок С.Ф. Русової у розвиток української культури значущий.
Русова С.Ф. – видатний просвітитель, берегиня здобутків української культури.
