“Дніпрова Чайка” – такий псевдонім колись обрала для себе українська письменниця Людмила Василевська-Березіна, яскрава представниця національного відродження кінця ХІХ – початку XX століття.
Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п’єси, казки, оповідання, нариси. А ще, майже все своє життя, вона збирала та записувала усну народну творчість. Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібрето дитячих опер.
Життя і творчість її тісно пов’язані з півднем України: тут вона народилася, навчалася в гімназії та вчителювала.
Була активною учасницею українського національного руху, співпрацювала з Херсонською «Просвітою», зазнавала переслідувань з боку царської влади та арештів за політичну неблагонадійність.
Літературну діяльність розпочала 1883 року, друкувалася в альманахах і часописах, писала реалістичні новели з життя селян та інтелігенції. 1885 року в одеському альманасі «Нива» надруковані вірші Людмили Березіної «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка», підписані псевдонімом Дніпрова Чайка. Це стає початком її становлення як письменниці.
Творча спадщина Дніпрової Чайки за обсягом невелика, але вона є вагомою завдяки реалістичному змісту, демократичним ідеям та жанровому розмаїттю. Краща частина її творчості по праву входить до духовної скарбниці українського народу.
