В історії України ХХ століття навряд чи знайдеться особистість, яка б асоціювалася з ідеєю незалежності більше, ніж Левко Лук’яненко. Грушевський – все-таки історик, Бандера – символ збройного опору, Стус – геніальний поет. А от Левко Лук’яненко – і символ, і легенда. День незалежності, що він наближав усе свідоме життя, збігається з днем його народження.
Левко Лук’яненко народився 24 серпня 1927 р. у селі Хрипівка Городнянського району, що на Чернігівщині. Пережив німецьку окупацію й у 1944 році, після визволення села радянською армією, був мобілізований до лав війська. Солдатський однострій зняв аж у 1953-му. Тоді ж і став членом КПРС, вступивши на юридичний факультет Московського університету. Опанувавши спеціальність «Правознавство», працював у Радехівському райкомі партії, що на Львівщині. Практикував як адвокат. А ще – заснував «Український робітничо-селянський союз», який виступав за відділення України від СРСР. Звісно, що незабаром про його існування дізналися чекісти й у січні 1961-го Левка виключили з партії і засудили до розстрілу.
Термін першого ув’язнення сплив у 1976 році. Після звільнення «компетентні товариші» порадили вчорашньому в’язневі їхати спочатку до Чернігова, а вже потім до батьків. Ось яким було перше після довгої розлуки знайомство з містом: «Чернігів справив на мене жахливе враження. Старше покоління знає українську мову і вміє нею розмовляти. Середнє покоління розуміє українську мову, але розмовляти вже не вміє. Молодше покоління майже не розумієїї. За теперішніх темпів русифікації мине ще одне покоління, і Україна в Чернігові пропаде! Що ж робити? Допусти її загибель? Хай краще я помру в тюрмі, аніж буду дивитися спокійно, як тут плюндруютьУкраїну, – скільки маю сили, чинитиму опір русифікації…».
Рік потому його знову арештували, бо він був серед фундаторів Української Гельсінської Групи. Десять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму і п’ять років заслання – таким був вирок для нього. У 1988-му Левко Григорович вийшов на волю: у розпалі була так звана перебудова, ініційована тодішнім Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим. Левко Григорович відразу поринув у вир політичного життя, що почалося в Україні. 30 березня 1990 року його обрали народним депутатом Української РСР. Буквально за місяць створив і очолив Українську республіканську партію. Брав участь і у президентських виборах 1991 року: за нього віддали свої голоси 1,4 мільйона українців. У наступні роки його неодноразово обирали до українського парламенту. Він є співавтором Декларації про державний суверенітет України, автором Акту проголошення Незалежності України.
Пішов з життя Левко Григорович, залишивши 13 томів своїх спогадів під назвою «Шлях до відродження», за які отримав Шевченківську премію.
19 вересня 2019 року в Чернігові відкрили меморіальну дошку Левку Лук’яненку.
У серпні 2021 року (в районі Ремзаводу) активісти створили музей імені героя України.
28 липня 2022 року депутати Чернігівської міської ради прийняли рішення про перейменування вулиць. У нашому місті тепер з’явився проспект Левка Лук’яненка і пішла в небуття вулиця Рокоссовського. Символічно, що рішення про перейменування відбулося саме в День Української Державності, у День Хрещення Київської Русі – України.
Наукова бібліотека пропонує переглянути віртуальну виставку «ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО: УКРАЇНСЬКИЙ ПІДПІЛЬНИК В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ», яка знайомить з політичним доробком Левка Григоровича. Вона зацікавить усіх, кому не байдужа доля нашої держави.