Запорозьке козацтво подарувало світові цілу плеяду видатних воїнів, які мужньо протистояли іноземним загарбникам. Найяскравіша постать серед них – кошовий отаман Іван Сірко. Ще за життя його ім’я було оспіване в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духом українського народу.
За діяльністю Сірка уважно стежили іноземні уряди, про нього розповідали читачам газети Польщі, Німеччини, Швейцарії та інших країн, а сам він листувався й був особисто знайомий з царями, королями, ханами, гетьманами, полководцями.
З 1663 року Іван Сірко обирався кошовим отаманом Запорізької Січі дванадцять разів (отамани на Січі обиралися один раз на рік, іноді – і два рази). Сірко був кошовим запорізьким отаманом в той жорстокий і страшний час, коли Правобережну і Лівобережну Україну роздирали міжусобні пристрасті, посилені втручанням сусідів – Польщі, московії, Туреччини і підвладного їй Криму. У цьому кипінні пристрастей сучасники та історики відзначають абсолютну мінливість Сірка, його миттєві емоційні пориви.
Він встиг побувати союзником всіх без винятку сторін, інтригував і сварився зі вчорашніми приятелями. У відповідь доноси сипались на Сірка як з Правобережжя так і з Лівобережжя.
Кошовий атаман Іван Сірко виступав проти Павла Тетері, Івана Виговського та сина Богдана Хмельницького – Юрія, яким закидав пропольську та антиукраїнську політику. Після підписання Андрусівського перемир’я, яке завершило польсько-московську війну 1654-1667 років, зайняв чітку антимосковську позицію.
«Сірко – від Бога полководець», – говорили про нього козаки і недруги. Істинний син Запоріжжя провів таку кількість походів, що хроністи не встигли все засвідчити. В окремі роки їх організовувалось по 2-3. Ось лише короткий перелік найрезультативніших: ходив з Косоговим на Перекоп проти татар, виграв велику битву з Керач-беєм, де проявив особисту відвагу, здійснив ряд морських походів за Дніпро і Буг, здобув перемоги під Корсунем, Уманню, Чигирином і успішно діяв проти кращого польського воєначальника С. Чернецького, витіснив його з України 1675 року, розгромив турків, які на Різдво спритно увірвались до Січі, того ж року здійснив похід на Крим, повністю зайняв його, взяв столицю Кримського ханства Бахчисарай та Ак-Мечеть (сучасний Сімферополь), розгромив хана у битві під Сивашем…
Чоловік він був розважливий, мудрий, демократичний, скромний до аскетизму і віруючий. Сірко ніколи не відривався від козацьких мас, жив у курені разом з козаками, харчувався із спільного котла, вів тверезий спосіб життя, полюбляв пасічникувати в десяти верстах від Січі, в Грушевці.
Коли Сірко козакував, його сім’я проживала в Мерефі (нині Харківська область), батько мав млин, господарство і будинки. Дружина Софія – з козацького роду, народила йому двох дочок і двох синів – Петра і Романа. Перший загинув в одному із сухопутних походів на Крим, другий помер на очах у матері. Доньки Сірка були видані заміж за козаків Івана Сербина та Івана Артемова.
Безліч питань виникає в історика, який береться досліджувати біографію Івана Сірка – одного з найвизначніших кошових отаманів Запорозької Січі. І не завжди на них можна знайти відповідь, адже воєнна завірюха не шкодує ні людей, ні документи. Але ви, наші улюблені читачі, можете скласти свою думку про Івана Сірка, одного з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, завітавши до Наукової бібліотеки на виставку «Лицар козацької звитяги».
