4 лютого виповнилося 90 років від дня народження видатного археолога і поета Бориса Мозолевського, якому 55 років тому судилося зробити сенсаційне відкриття – явити світові дивовижну скіфську пектораль, відразу ж названу знахідкою віку.
Борис Мозолевський чудово поєднав у собі якості досвідченого дослідника археологічних пам’яток, умілого організатора експедицій, а також проникливого лірика, поета тонкої душі.
Віршувати Борис Миколайович почав іще з третього класу, був сількором, листувався з редакцією «Зірки» – газети піонерів і школярів України, яку видавали у Києві. Під час навчання в університеті активно читав українських письменників, а на літніх канікулах занотовував у рідному селі народні пісні. Любов до України привела його до довгої копіткої праці зі словниками – і його слово зазвучало вже рідною, і то дуже вишуканою мовою.
Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав 1963 року. У кінці 60-х років
Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, в яких осмислена історія України та сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки і яка навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», однак не була надрукованою аж до 1996 року.
Поет Борис Мозолевський за віком і світовідчуттям, манерою письма належить до шістдесятників, хоч прийшов в українську поезію вже після того, коли в ній голосно заявили про себе Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Віталій Коротич, Василь Симоненко і Микола Вінграновський. Він переживав трагедію Василя Стуса, йому були близькими тривоги і болі Григора Тютюнника, обом він присвятив поезії.
Поезія Мозолевського дихає справжністю. У ній відбилася болісна робота душі людини, для якої ідеальне не було абстракцією: вона вірила, що зробити цей світ хоч трохи кращим бажано й можливо.
Ігор Павлюк про нього написав : «У нас є поети-політики, поети-художники… Поет-археолог наразі один – Борис Мозолевський. Його вірші пахнуть космічно-степовим вітром. Його поезія глибока, як небо України».
Майже три роки не дожив Борис Мозолевський до свого 60-ліття, але на цьому досить короткому життєвому проміжку встиг зробити надзвичайно багато, відкривши світові мало не цілий світ легендарних воїнів степу, увічнений у неперевершених витворах скіфо-античного ювелірного мистецтва, а також дивовижний світ своїх поезій.
Наукова бібліотека запрошує переглянути віртуальну виставку «Життя у сяйві пекторалі» та згадати про талановитого, багатогранного поета, археолога, громадського діяча, який був гідним сином своєї Батьківщини, ніколи не переставав турбуватись про свій народ, дарував йому свої думки і почуття.
Життя у сяйві пекторалі
