Петро Іванович Смолічев (1891–1947) – видатний український археолог,чернігівський краєзнавець, педагог, перший дослідник всесвітньовідомого археологічного комплексу Шестовиця.
Народився 12 січня 1891 р. в родині священника у с. Княжичі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині – Ямпільський район Сумської області.) Продовжуючи сімейну традицію вступив до Чернігівської духовної семінарії. Разом з викладачами та студентами семінарії брав участь в організації та роботі ХIV Археологічного з’їзду, що відбувався у Чернігові 1908 р. Це визначило його подальшу долю. Після закінчення в 1911 р. семінарії, він продовжив навчання в Петербурзькій духовній академії і Петербурзькому археологічному інституті.
За часів української національної революції повернувся до Чернігова. У 1919–1923 рр. працював викладачем у Чернігівському учительському інституті. Читав студентам лекції з історії стародавнього Сходу, Греції та Риму, вів заняття з педагогіки.
Навесні 1923 року Петро Іванович здійснив давнє прагнення цілком присвятити себе науковій роботі. Він обійняв посаду завідувача 2-го Чернігівського Радянського музею (музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії), який згодом став археологічним відділом Чернігівського державного музею. Брав участь у реорганізації закладу, опрацював концепцію першої експозиції, займався упорядкуванням та каталогізацією фондів. Приймав участь у роботі створеного при музеї екскурсійного бюро та водночас активно співпрацював у громадських краєзнавчих об’єднаннях. Як археолог-практик, він брав безпосередню участь у архітектурно-археологічних дослідженнях Спасо-Пребраженського собору та Успенського собору Єлецького монастиря.
Професійна кваліфікація П.І. Смолічева отримала визнання сучасників. З 1925 р. він – дійсний член ВУАК, пізніше – співробітник комісії Лівобережної України при історичній секції ВУАН. Високо освічена людина, Петро Іванович вільно володів французькою, непогано знав латину, був кваліфікованим художником-графіком і власноруч виконував креслення та замальовки до наукових звітів про археологічні розкопки.
Однак, в історію української археології Смолічев П.І. увійшов передусім, як дослідник курганного могильника у селі Шестовиця, що на березі Десни неподалік від Чернігова. Протягом 1925–1927 рр. він дослідив понад 40 курганів X ст. Аналіз поховального обряду й інвентарю дозволив П. Смолічеву висловити обережне припущення щодо етнічної, зокрема, варязької, приналежності частини поховань. П.І. Смолічев присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей. За авторитетним твердженням Д.І. Бліфельда, це були перші серйозні дослідження давньоруських курганів на Чернігівщині за радянського часу.
Протягом 1928-1932 рр. брав участь у археологічних розкопках території Дніпробуду. На підставі отриманих матеріалів П.І. Смолічев у 1933 р. як “неблагонадійний” з “минулим” (навчання у духовних закладах, наявність рідних-священиків, контакти з “націоналістично” налаштованими вченими) в адміністративному порядку був висланий до Середньої Азії.
У 1940-х рр. дослідник працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР, здійснив розкопки в районах міст Душанбе, Сталінабада та Дангари. Останні роки життя провів у Таджикистані.