Тихе Іллінськє кладовище на чернігівських Болдиних горах. Скромний обеліск із сірого мармуру. Рідко хто із перехожих зупиниться та хоча б прочитає напис на могилі. А між тим, людина, яка знайшла тут свій останній спокій, за життя була знайома з багатьма відомими особами: Т. Шевченком, П. Кулішем, І. Тургенєвим. Тут поховано українського фольклориста і етнографа Опанаса Васильовича Марковича. Минуло 200 років від дня його народження.
О. Маркович народився у селі Кулажинці Гребінківського району, Полтавської області, 27 січня (8 лютого за новим стилем) 1822 року, у родині збіднілого поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду Марковичів. Опанас Васильович закінчив Київський університет (1846), у 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві висланий під нагляд поліції до м. Орла, де одружився з Марією Вілінською (Марко Вовчок).
З грудня 1851 року родина жила вже у Чернігові. Опанас Васильович став коректором «Чернігівських губернських відомостей». Протягом літа й осені разом з дружиною він мандрує по селах Чернігівщини та Полтавщини. Записує народні пісні, приказки та прислів’я. На Остерщині Маркович записує варіант відомої думи про полковника Івана Нечая та історичну пісню про Івана Бондаренка. І вже незабаром, майже в кожному номері «Чернігівських губернських відомостей» стали з’являтися невеличкі нариси, історії, перекази казок, прислів’я та приказки, які були підписані псевдонімами Опанаса Марковича. Два роки Марковичі живуть у Чернігові. Опанас Васильович товаришує з істориком О. Лазаревським, поетом-байкарем Л. Глібовим, іншими земляками.
Особлива сторінка в житті Опанаса Марковича – участь у діяльності українського аматорського театру «Товариство, кохаюче рідну мову», заснованого Леонідом Глібовим у Чернігові. Глібов відповідає за літературно-репертуарну частину, Маркович виконує обов’язки композитора-диригента, відповідає за культуру сценічної мови та вокал, пише музику до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». На початку шестидесятих років цю п’єсу ставили у Чернігові та Новгород-Сіверському. Вистави проходили з незмінним успіхом. Одяг для акторів підбирали й купували Катерина та Григорій Ґалаґани. Гроші від продажу квитків використали на допомогу студентам з Чернігівщини, які навчалися у Київському університеті. У Чернігові Опанас Маркович написав оперу «Чари» 1866 р. (за п’єсою К. Тополі), на жаль, партитура цієї опери не збереглася.
Останні роки життя Опанаса Васильовича також пов’язані з Чернігівщиною, де на початку 1862 року він одержав посаду акцизного наглядача в Новгород-Сіверському. Опанас Васильович мав уже велике зібрання фольклорних матеріалів і робив спроби надрукувати їх: «Більш за все і перш за все бажаю, – писав він, – щоб книжка вийшла гарна, щоб її люди читали та щоб з читання була користь». Не маючи змоги їх остаточно систематизувати й видати, Маркович передав своє зібрання полтавцю-фольклористу М. Симонову (Номису), який у 1864 р. видав його в Санкт-Петербурзі. Сам час виходу книги був нещасливим, бо вже набирав сили горезвісний Валуєвський циркуляр 1863 року, а в недалекому майбутньому майорів новий, ще страшніший Емський указ 1876 року, що зовсім забороняв українське слово. Заборони не могли не позначитися як на самому виданні книги, яка була понівечена цензурою, так і на її розповсюдженні після виходу в світ. Це видання було найбільш повним збірником українських прислів’їв і приказок того часу. У фондах Наукової бібліотеки зберігається репринтне видання цієї книги.
Помер Опанас Васильович у 1867 р. і похований на Болдиній горі у м. Чернігові. Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал «Киевская старина» писав: «… пішла із життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси і науки».
Опанас Маркович увійшов у вітчизняну культуру, як фольклорист, етнограф та музикознавець. І хоч доля відміряла йому короткий вік, він встиг чимало зробити на її теренах.
Опанас Маркович