Лазаревський Олександр Матвійович (08.06.1834–31.03.1902) — видатний український історик, генеалог, джерелознавець та видавець, організатор національної архівної справи. Перший дослідник адміністративно-судового устрою Гетьманщини. Редактор кількох видань журналу «Кіевская старина». Близький знайомий та один із перших біографів поета Тараса Шевченка.
Народився 8 червня 1834 року в селі Гирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії у сім’ї службовця з дрібнопомісних дворян, предки якого належали до козацько-старшинського роду Лазаревcьких та Лащинських. Закінчив Конотопське повітове дворянське училище, Петербурзьку гімназію. Під час навчання в гімназії в 1853 р. починає друкувати свої перші статті з історії України в газеті «Черниговские ведомости».
У 1858 р. Олександр Матвійович повертається на батьківщину, у Чернігів, де паралельно з виконанням службових обов’язків займається вивченням історії Лівобережної України.
Для плідної наукової роботи О.М.Лазаревського в Чернігові були певні умови, оскільки в місті були сконцентровані цінні документи, привезені з полкових міст Лівобережної України, зокрема, фонди гетьманської канцелярії й Малоросійської колегії. Лише у 80-х роках XIX ст. їх перевезли до Харкова. Крім того, значна частина документів знаходилася в архіві Чернігівської казенної палати. Це монастирські акти, ревізії, частина Румянцевського опису тощо. В результаті вивчення цих матеріалів О.М.Лазаревський підготував до видання й опублікував цілий ряд цінних історичних джерел, а саме: «Отрывки из нежинских магистратских книг 1657-1674 гг.» (1887 р.), «Акты по истории землевладения в Малороссии (1630-1690 гг.)» (1890 р.), «Отрывки из дневника гетманской канцелярии. 1722-1723 гг.» (1898 р.), «Акты по истории монастырского землевладения в Малороссии. 1636-1730 гг.» (1899 р.), «Малороссийские переписные книги 1666 г.»(1899р.), «Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.)» (1901 р.) та багато інших.
За своє життя, О.М. Лазаревський обіймав різні посади : від чиновника Сенату — до земського гласного та члена редколегії журналу «Киевская старина», працював у Петербурзі, Чернігові, Полтаві, Ніжині, Конотопі, Києві. Обирався членом товариства Нестора Літописця.
Досліджував історію Лівобережної України 17–18 ст. і Гетьманщини, життя різних станів українського суспільства. Під впливом ідей позитивізму започаткував в Україні історичну бібліографію, історіографію, дипломатику та сфрагістику. Тривалий час збирав архівні матеріали для фундаментальної монографії «Описание Старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления», яку планував видати у 10-ти томах, однак встиг опублікувати лише 3 томи. Відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівні матеріали). Ініціював створення Конотопського повітового історичного музею (1900), подарував йому низку експонатів. Власну колекцію рукописів і бібліотеку (понад 20 тис. од.) передав до бібліотеки Київського університету (нині частково зберігається в Ін-ті рукопису НБУВ) до музею В. Тарновського в Чернігові.
Праці О.М.Лазаревського мають важливе значення для дослідників, які вивчають соціальні відносини на Лівобережжі, розвиток форм землеволодіння, цехового виробництва, адміністративне управління, побут. Все це свідчить про те, що вчений залишив помітний слід у історіографії історії України.
