Чернігівське князівство, як окреме утворення з’являється у 1024 році в результаті розподілу Русі між двома рідними братами – Ярославом Мудрим і Мстиславом Хоробрим. Це князівство одразу стало одним із найбільших на території молодої Київської Русі.
Територія Чернігівського князівства за часів Мстислава простягалася фактично від Тмуторокані, це нинішня Кубань, і далі по лівому берегу Дніпра, аж майже до володінь Великого Новгорода.
Час правління Мстислава Хороброго став початком золотої доби Чернігова. Бурхливо розвивалися мистецтво і ремесла, писалися літописи, виник власний архітектурний стиль, було зведено пречудові храми й палаци. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи, його населення складало десь 25-30 тисяч осіб – на ті часи мегаполіс.
Але, процарювавши у своїй гігантській імперії лише дванадцять років, Мстислав помирає.
Чернігівське князівство знову повертається до складу єдиної Русі на чолі з Ярославом Мудрим. А після його смерті, Русь знову розділяється вже між його синами. Чернігівським князем стає Святослав Ярославич. І саме він засновує велику чернігівську династію Святославичів.
Сам князь був мужнім воїном і з трьома тисячами чернігівських дружинників розгромив під Седнівом дванадцять тисяч степовиків та полонив їхнього хана; був Святослав будівничим та завершив спорудження гордості Чернігова – кафедрального Спаського храму; як свідчать літописи, був людиною високоосвіченою, заснував навіть за прикладом великого батька бібліотеку. Саме при ньому з’являється на світ “Ізборник Святослава” – книга унікальна не тільки за красою письма та мініатюр, але передовсім за змістом. Це була фактично перша на Русі енциклопедія, де було зібрано й переписано шедеври світової культури й науки. Одні дослідники вважають, що “Ізборник” укладали в Києві, інші – що в Чернігові.
Але не тільки хоробрими воїнами та мудрими ченцями-книгочеями, знавцями “грецької премудрості”, славний був Чернігів того часу. Тут працювали одні з кращих на Русі зброярі – а ще, звісно, знамениті чернігівські злотоковалі-ювеліри, що володіли унікальними і забутими техніками, такими, як скань, зернь, чернь, перегородчаста емаль.
Чернігівське князівство, як й інші князівства на той час, було влаштовано за принципом так званих уділів. У середині великого Чернігівського володіння були менші князівства. І на менших престолах, наприклад у Муромі, Путивлі, Брянську, Стародубі, сиділи молодші князі. Тобто це були або діти, або онуки старшого чернігівського князя. Коли старший князь помирав, ішло переміщення цих князів по старшинству. І найстарший зі Святославичів займав чернігівський престол.
Серед найбільш відомих чернігівських князів – Святослав Ярославич, Володимир Мономах, Олег Гореславич, Давид Святославич, Всеволод Ольгович, Святослав Всеволодович, Всеволод Чермний, Михайло Всеволодович. У ХІ-ХІІІ ст. князі чернігівської династії відігравали важливу роль у політичному житті Русі та неодноразово займали великокнязівський престол у Києві.
Чернігів залишався князівським центром, князівським містом аж до 1500 року, коли московський князь завоював Сіверську землю та перетворив її на частину московської держави. І це було перше зафіксоване завоювання московії на території України. Тобто понад 500 років тому саме з нападу на Чернігово-Сіверщину почалася історія збройного конфлікту між московським князівством і Україною.
Тож відзначення 1000-річчя Чернігівського князівства — також важлива складова формування історичної пам`яті сучасників, адже йдеться про державне утворення межі якого починалися ледь не від Білого моря, а завершувалися на Азовському та Чорному. Керченський та Таманський півострови, значною мірою майбутня Кубань, теж належали князям Чернігівським — дуже не зайве нагадування — Чернігівщина від моря до моря.
