Один з найпопулярніших українських художників кінця 19 – початку 20 сторіччя Сергій Іванович Васильківський народився в місті Iзюм, на Харківщині, 19 жовтня 1854 року, в сім’ї дрібного урядовця. Навчався в Харківській гімназії. Малювати вчився у пейзажному класі (1876–1885 рр.) Петербурзької Академії Мистецтв. У студентські роки жив на горищі Академії разом з П. Мартиновичем, О. Сластьоном, Г. Ладиженським, М. Самокишем, Я. Ціонглінським. З 1883р. часто подорожував Україною, створив низку відомих пейзажів. У березні 1886р. виїхав за кордон. Жив у Франції та подорожував Англією, Іспанією, Італією, Південною Африкою й Німеччиною, де познайомився з колекціями художніх музеїв. Продовжив подорожувати Україною – мандрував пішки Харківщиною і Полтавщиною, спускався Дніпром до Запоріжжя. У житті відзначався Васильківський щиросердечною вдачею, здоровим українським гумором і був симпатичною та гарною людиною. С. Васильківського називали «поетом українського малярства» за надзвичайну ліричність його пейзажних та історичних творів.
Розквіт його творчості прийшов на період коли діяли заборони Валуєвського циркуляру та Емського указу, однак це не завадило йому зображувати на полотнах козаків, кобзарів, Тараса Шевченка та самобутні пейзажі українського села. Намагаючись зображувати все – і природу, і людей, Сергій Васильківський відчував, що найкраще він розкривається передусім у краєвидах. Сюжетні зав’язки у його композиціях майже завжди незначні стосовно обширу пейзажу, людей він зображував здебільшого зі спини або збоку, старанно “вписуючи” їх у природу. Головним у пейзажній творчості Васильківського завжди був образ України. Природу батьківщини Сергій Іванович найкраще знав, розумів і зворушливо любив. У її стані і настрої він відчував стан і настрій людей. Митець завжди творив: у повторах варіював пори року, доби, прагнув передати мінливі, динамічні і витончені в колориті моменти в житті природи; у нових роботах дошукувався нової образно-пластичної виразності.
Також любив Сергій Васильківський малювати козаків. У 1911-у році написав “Козака Мамая” – того, що триста літ живе, та не поступається своїми принципами а ні богові, а ні чортові. У образі народного героя, який, склавши по-турецькому ноги, сидить стомлений, перепочиває перед новим походом, є щось і від Тараса Шевченка, і від самого Васильківського.
Від 1888р. жив у Харкові. Помер цей великий маляр і знавець українського стилю та мистецтва восени 1917 р.
Сергій Іванович залишив по собі близько трьох з половиною тисяч творів – головним чином пейзажі, а також кілька історико-побутових композицій і портретів: зокрема, Богдана Хмельницького (1900), колег-художників: Петра Левченка та Микола Самокиша (обидва – 1900 рік), Тараса Шевченка (1910-1911).
Нині в музеях та приватних колекціях нашої країни та за кордоном налічується близько п’яти сотень відомих творів С.І. Васильківського. Це – безцінний духовний скарб нашого народу.
