Чернігів на кінець XIX ст. являв собою невелике провінційне місто, яке можна було об’їхати за півгодини. Та поряд зі спокійним розміреним темпом життя більшості міщан, в стародавньому місті вирував громадсько-інтелектуальний і мистецький рух інтелігенції. Була в ньому й 31-річна Віра Дейша, з родини збіднілої шляхти з козацьким корінням (пращуром був козак на прізвище Діжа).
Вона була прогресивною жінкою для свого часу: закінчила природознавчий факультет Бестужівських вищих жіночих курсів, брала участь у нелегальних гуртках революційної молоді й українських націоналістів, навіть відсиділа півроку у варшавській в’язниці за політичний зв’язок з Францем Свидерським, автором трактату «Труд і капітал», що мав великий успіх у противників самодержавства. Потім Віра повернулася до рідного міста, влаштувалася у бібліотеку.
Громадська діяльність сприяла знайомству з Михайлом Коцюбинським. Сталося це у Києві на з’їзді «Громади» у 1894 р., куди вони були делеговані відповідно від Чернігова та від Вінниці. З першої ж зустрічі Михайло захопився непересічною особистістю дівчини. Та й зовні вона була цікавою – висока, струнка, граційна, інтелігентна. «Прекрасний жіночий лоб, темне стрижене волосся до плечей і величезні серйозні сині очі», – так описували Віру сучасники. Згодом, діставши запрошення Василя Андрієвського та Бориса Грінченка, Михайло Михайлович приїздить у Чернігів, де знову зустрічається з Вірою Устимівною. Ця нова зустріч довела, що вони — близькі люди. Віра стає нареченою, а згодом (у січні 1896 р.) і дружиною письменника.
Всебічне порозуміння, повне єднання духовних інтересів – таким було їхнє подружнє життя. Обидва розумні, харизматичні, громадсько-активні. Обидва пишуть: він – вірші й прозу, вона – статті для періодичних і наукових видань з природознавства. Згодом подружжя оселилося у Чернігові, придбало будинок, забрало до себе рідню Михайла.
Віра Устимівна стала матір’ю чотирьох дітей, турбувалася про побут родини, створюючи умови для роботи чоловіка, для його відпочинку, лікування за кордоном. Будинок був охайним, вечори сім’я проводила за читанням або роялем, слухаючи гру господині, яка мала талант, навчила музики і дочок.
Віра Устимівна не стояла осторонь і громадських справ: разом із чоловіком брала участь у роботі громадської бібліотеки, музично-драматичного товариства, комісії з народної освіти, допомагала організовувати «Просвіту» й активно в ній працювала. У всілякі урядові інстанції з Чернігова йшли листи з підписом Віри Устимівни. Вона організовувала літературно-музичні вечори для дітей, концерти й лекції від «Просвіти». Віра була першим слухачем творів Михайла Коцюбинського, який ділився з нею, написавши нову повість чи оповідання. Перебуваючи на о. Капрі у Італії, М. Коцюбинський писав дружині: «Досадно, що не можу тобі читати того, що написав, ти єдиний мій критик, якому я вірю і на смак якого покладаюсь».
Коли у квітні 1913-го помер Михайло Коцюбинський, Віра Устимівна не припинила громадської роботи. Вона створює першу українську школу ім. Б. Грінченка, турбується про збереження спадщини Михайла Михайловича, передавши її у серпні 1919 р. до історичного музею ім. В. Тарновського з умовою, «щоб нічого й ніколи не вивозили за межі Чернігова». А коли буде створено музей Михайла Коцюбинського, ці речі письменника стали би експонатами такого музею.
На жаль, ця мужня і прекрасна жінка дуже рано пішла з життя. Повертаючись з евакуації у 1921 році вона захворіла на тиф, і вже вдома в рідних стінах померла. Похована поруч з Михайлом Михайловичем на Болдиній горі у Чернігові.
