23 вересня виповнюється 135 років від дня народження Казки Аркадія Васильовича (1890-1928), українського поета, перекладача, педагога, що народився в м. Седнів на Чернігівщині.
Творчу спадщину А. Казки не поціновано належним чином, а його життєвий шлях й досі докладно не вивчено, оскільки ім’я поета було довгий час під забороною. Лише 1965 року Василь Мисик у збірнику «День поезії» опублікував низку творів свого вчителя, а у 1989-му вийшла друком книга «Васильки».
Народився Аркадій Казка в містечку Седнів Чернігівської губернії в багатодітній родині.
1910 року закінчив Чернігівське реальне училище. Мешкаючи в Чернігівському монастирському гуртожитку, потоваришував з Павлом Тичиною. Разом співали у церковному хорі, відвідували славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського, від якого і отримав благословення бути українським поетом.
З 1913 року навчався в Київському комерційному інституті заочно та не закінчив його через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у Земській управі.
Події 1917 року зустрів із захопленням, з мріями відродження української мови, літератури, культури. Продовжуючи працювати у Земстві, бере активну участь в українських революційних і культурно-освітніх організаціях. Як артист-аматор виступає на концертах, приймає участь у виставах, організованих «Просвітою».
1919 року за станом здоров’я переїжджає у село Підгороднє, що на Катеринославщині, де працює вчителем. У школі за ініціативи Казки був створений шкільний літературний журнал для дітей старшого віку «Соняшник», на його сторінках друкувалися перші вірші Василя.
Подальші блукання і поневіряння поета губляться. Відомо, що А.Казка вчителює в Києві, згодом в Одесі.
На початку 1920-х років підготував рукописну збірку поезій “Lamentabile” (“Сумливе”), яку подарував Григорієві Верьовці. Письменник готував до видання свої збірки “Розірване намисто” та “Васильки”. Але ці плани не здійснилися.
Уночі 10 вересня 1929 року А.Казку заарештовано у справі СВУ («Спілка визволення України»), відправлено в одеську в’язницю. 23 листопада 1929 року А.Казки не стало.
Поета реабілітовано 27 листопада 1997 року. Архів загинув під час Другої світової війни.
За життя А.Казка не зміг видрукувати жодної своєї поетичної збірки.
Лише 1989 року, вийшла книжка А.Казки «Васильки», в якій подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Мюллера, Г. Стефані.
2010 року видано збірку О.Шугая «Крапля сонця у морі блакиту» до якої увійшла документальна повість про поета, переклади, фотоматеріали та «Вибрані твори» А.Казки.
Творчість Аркадія Казки дивує своєю силою, самобутністю та неповторністю.
Десна – мов шабля. Вал старезний.
Мазепи дім. Гармати в ряд,
Поринувши у сон давнезний,
Сумною вартою стоять.
Заснув Чернігів. Місяць срібний,
Піднявши високо свій щит,
Вглядається: богам подібні,
Ген двоє п’ють солодку мить.
А.Казка «Романтичне»
