На жаль, ім’я Лідії Платонівни Деполович мало відоме не тільки широкому загалу, а й фахівцям початкової освіти, педагогам-науковцям. А ще у 1960-х роках першокласники кожного навчального року бачили прізвище Деполович Л.П. на обгортках своїх букварів.
Лідія Платонівна відома передусім як авторка букварів, читанок, методичних посібників. Її «Буквар» 1938 року видання, перевидавався 19 разів впродовж 1930-60-х рр. загальним накладом понад 12 мільйонів примірників. Методика навчання читанню й послідовність вивчення літер були настільки вдалими, що цей буквар адаптували також для навчання незрячих дітей (1948).
Лідія Платонівна Деполович народилася 27 листопада 1869 р. в с. Ковчині на Чернігівщині в родині священника і законовчителя місцевої земської школи. Її дитячі роки минули в рідному селі. Після закінчення школи в 1885 р. вступила до Чернігівської жіночої гімназії, яку закінчила 1893 р.. Педагогічний шлях розпочала в Количівці (нині село Чернігівського району), де вчителювала протягом 1893–1901 рр., а потім до 1908 р. була вчителькою Ковчинської земської школи.
У 1909 р. Л. Деполович переїхала до Чернігова й викладала у школах міста. До 1922 р. працювала вчителем 5-ї Радянської школи, а потім учителювала у 18-й Українській школі імені М. Коцюбинського. Тут навчала дітей початкової ланки, завідувала шкільною бібліотекою й вела видавничий гурток.
На початку 1920-х рр. на території України була встановлена радянська влада. Однак в головах ще панував дух національного відродження 1917–1920 рр. Мабуть, цей дух і спонукав Лідію Платонівну до підручникотворення. Адже навчальних книг, які б відповідали принципам доступності, народності, всебічного розвитку особистості (тобто принципам, про які йшлося на ІІ Всеукраїнському учительському з’їзді 1917 р.) справді бракувало.
Педагогічний стаж Л. Деполович на 1923 р. склав рівно 30 років. Професійних надбань і спостережень за цей час накопичилося чимало, і Лідія Платонівна взялася за складання посібників для навчання грамоти. Її інтереси зосередилися на проблемах методики навчання у початковій школі. Вона працювала над методами навчання читанню й письму, розвитку усного мовлення дітей, досліджувала питання вдосконалення майстерності вчителя. Л. Деполович склала свій авторський буквар «Нумо читати!» (1926). Продовженням букваря стала «Перша читанка» (1928).
Після переїзду до Києва у 1927 р. Л. Деполович займалася методичною роботою. Вона співпрацювала з відомими педагогами того часу – Олександром Астрябом (1879–1962), прихильником розвивального навчання, і Олександром Музиченком (1875–1937), одним із засновників національної системи освіти в Україні, носієм гуманістичних засад діяльності школи та вчителя.
Разом з О. Астрябом у 1928 р. уклала «Математичний задачник». У співавторстві з О. Музиченком упродовж 1930–1937 рр. було видано кілька букварів. Л. Деполович також створювала підручники для навчання дорослих. Її «Буквар для шкіл грамоти» видавали з 1936 р. до 1963 р.
Дидактична система, закладена Л.Деполович у 20-30-х рр. ХХ ст., справила значний вплив на розвиток української педагогіки, а її думки та ідеї з проблем індивідуалізації процесу навчання, диференційованого та особистісно-орієнтованого навчання, ігрової діяльності на уроці, необхідності збереження здоров’я дітей, використання міжпредметних зв’язків у навчанні і вихованні є актуальним в сучасній школі.
Під час нацистської окупації Києва Л. Деполович вела особистий щоденник, у якому розповідала про те, чому не змогла евакуюватися, про хаос у місті влітку-восени 1941 й перші дні окупації, трагедію Бабиного Яру, побутове життя киян. Лідія Деполович померла 20 березня 1943 на 74-му році життя в окупованому Києві.
У плеяді видатних букваристів, починаючи від Івана Федорова, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, постать Лідії Платонівни Деполович займає чільне місце.
