Розповіді про непересічних жінок Чернігівщини: «Перша леді Української Народної республіки»

   Громадська діячка, педагогиня, колишня Перша леді Української Народної республіки, колишня Перша леді Української Народної Республіки в екзилі, Ольга Опанасівна Петлюра (вроджена Більська) народилася 23 грудня 1885 року в селі Мала Дівиця, нині смт Прилуцького району на Чернігівщині, в сім’ї вчителя Опанаса Більського. Змалечку вона залишилася сиротою, її забрала до себе бабуся, тому дитинство Ольги Більської пройшло у Прилуках, де вона закінчила з відзнакою гімназію і стала вчителькою молодших класів.
   Переїхала до Києва, щоб продовжити навчання на Вищих жіночих курсах, працювала в одній з київських гімназій, була учасницею революційних подій 1905-1907 років, членкинею Української Революційної Партії, Української Соціал Демократичної Партії, де познайомилась із Симоном Петлюрою.
   Їх знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року і переросло у роман, який закінчився шлюбом. З 1910 року шлюб був цивільним, а у 1915 пара його зареєструвала. В 1911 році в подружжя народилась єдина донька – Леся Петлюра (1911—1941).
    Сучасники Ольги пишуть, що вихованню у родині дочки приділяли особливу увагу.  З нею розмовляли українською мовою, водили дочку до українського садочка, читали українські книги, прищеплювали українські традиції.
   У лютому 1917 року в Росії вибухнула буржуазна демократична революція і сім’я Симона Петлюри переїжджає до Києва. Після поразки УНР на родину чекає еміграція. Восени 1924 року зі своєю родиною Симон Петлюра остаточно оселився в Парижі. Жили бідно, Ольга заробляла вишиванням. Леся Петлюра на еміграції вчилася в чеській та польській школах, закінчила ліцей Фенельйон у Парижі. З 1933 року стала студенткою літературно-наукового факультету університету в Бордо.
   Як дружина Голови Директорії УНР в Україні та Голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР в екзилі, Ольга Опанасівна постійно морально підтримувала свого чоловіка на еміграції, розділяла його погляди на необхідність продовження національно-визвольної боротьби українців за створення своєї держави. Як зазначав Лотоцький, «в тяжкому становищі на протязі шести років велична постать С. Петлюри стояла перед нами як міцна скеля серед бурхливих хвиль емігрантських настроїв», чому без сумніву сприяла і його дружина, будучи надійною опорою для цієї скелі.
   25-го травня 1926 р. Ольгу нежданно спіткало надзвичайно велике горе — смерть чоловіка. Як відомо Головний Отаман загинув від підступної кулі большевицького агента Шварцбарта. Перша Пані мужньо перенесла смерть найдорожчої людини, а крім того мусіла боляче перетерпіти  несправедливий вирок французького суду, який виправдав убивцю. Але Ольга Опанасівна не втратила сил до життя, бо у неї залишилась єдина 15-літня доня, яка потребувала її опіки. В той час здоров’я Лесі почало вже погіршуватись, вона важко переживала смерть батька. Не допомогло лікування, 6-го листопада 1941р. Леся Петлюра померла від туберкульозу на 30-му році життя.
   Нове тяжке пережиття втрати прискорило О. Петлюрі цілковиту втрату слуху. Вона хворіла, та все ж таки не уникала людей і цікавилась громадським і політичним життям, а понад усім подіями в Україні й справами визволення батьківщини. Ольга Опанасівна, так само як її чоловік, мала той неоцінений дар, прикметний великим людям, не піддаватись і не зневірюватись під ударами долі. Свій хрест несла мужньо до останніх днів життя.
   Ольга Петлюра померла в 73 роки у Парижі 23 листопада 1959 року. Похована в родинній могилі на кладовищі Монпарнас.

Ольга Опанасівна Петлюра