Художня та літературна спадщина складається з 835 творів живопису й графіки, 237 віршів і поем, 9 повістей.
Поезії Шевченка – це невичерпне джерело мудрості. Захоплення літературною творчістю знайшло втілення у написанні балади “Причинна” (1937), поеми “Катерина” (1838), елегії “На вічну пам’ять Котляревському”(1838), поезій “Тополя”, “До Основ’яненка” у 1939 році.
«Кобзар» — найвідоміша збірка творів поета, яка побачила світ у 1840 році. До складу «Кобзаря» увійшли “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.
У 1841 року вийшов альманах “Ластівка” з баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” – “Галайда”. Поема “Гайдамаки” вийшла окремим виданням.
Шевченко ілюстрував художні твори, захоплювався театром і драматургією. У 1842 році з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, а також поема “Слепая”, завершив драму “Назар Стодоля” (1843 р.), поема “Гамалія” побачила світ і була видана окремим виданням у 1844 році.
Під час перебування Т. Шевченка в Орській фортеці з’являються вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”.
Вірші Тараса Григоровича Шевченка залишаються актуальні й сьогодні.
Особливе значення має вірш “Заповіт”, в якому ми бачимо прагнення бачити людину незалежною на прекрасній землі.
Шевченко Т.Г. є основоположником нової української літератури революційно-демократичного спрямування. Його творчості притаманні тенденції народності і реалізму. В своїх творах він розкривав почуття й думки народу, їх визвольні прагнення.
Шевченко – національний поет, культурне надбання України. Його Слово має особливе значення для українців і всиляє віру в щасливу долю України.
