Василь Горленко

     Українська культура XIX ст. не знає блискучішого есеїста за Василя Петровича Горленка. Для того часу його писання стали таким же вершинним досягненням, як за десять-двадцять років після нього твори іншого українського публіциста, теж незгірше забутого, – Андрія Ніковського. За словами Валерія Шевчука, Горленко прагнув «писати навіть наукові речі так, щоб читати їх було цікаво, щоб і для них віднаходити свою притаманну естетичну форму, щоб стиль писця був легкий і вибагливий, наближений до мистецького». Бездоганний стиліст, що замолоду пройшов добру школу у паризькій Сорбоні, Горленко був одним із небагатьох українських європейців. Наділений безсумнівним літературним хистом, він, за словами Миколи Зерова, «знаходив дива мистецтва там, де походила вже рука невчена», і, все життя плекаючи рафіновані форми високої культури, був прецікавим співрозмовником, спілкування з яким приносить щиру душевну насолоду.

 

 

 

Білоконь С. Задавнений борг перед Василем Горленком. Укр. культура. 2003. №5. С. 28-29.

 

 

 

Гнатюк М. Тонкий естет і аналітик:(Василь Горленко). Дзвін. 2003. №4. С. 152-154.

 

 

 

Забіяка І. Європеєць з українською душею.До 165-річчя Василя Горленка. Сіверянський літопис. 2018. № 1-2. С. 343-355.

 

 

 

Козар Л. Фольклористично-етнографічнадіяльність Василя Горленка. Народна творчість та етнографія. 2007. № 3-4. С. 70-81.

 

 

Забіяка І. М. Епістолярна спадщина Василя Горленка : монографія / І. М. Забіяка. — вид. 2-е, доп. і перероб. Київ : Ред. журн. «Дім, сад, город», 2013. 400 с.