8 січня виповнюється 90 років від дня народження відомого українського поета та журналіста Василя Симоненка. Згадаємо цю талановиту людину, якому судилося прожити всього 28 років.
Народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Ріс із мамою і дідом. Початкове шкільне навчання отримав у рідному селі. Школу закінчував у сусідніх Тарандинцях, куди ходив пішки полями щодня 9 кілометрів. По закінченні отримав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет.
У черкаській редакції, ще на переддипломній практиці, познайомився із юною майбутньою дружиною, яка працювала кур’єркою. У 22 роки одружився. Згодом у родини народився син Олесь. Синові Василь Симоненко присвятив одну з найвідоміших своїх поезій «Лебеді материнства».
Працюючи редактором, разом з іншими представниками української молоді, Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками, працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Докладає багато зусиль, щоб злочини сталінського режиму стали відомі світу — і йому це не пробачили. Через побутову пригоду був жорстоко катований міліціянтами, в наслідок чого отримав невиліковні травми нирок — та у зовсім молодому віці просто згорів.
Василь Симоненко прожив коротке життя – всього двадцять вісім років. Після виходу збірки «Тиша і грім» у 1962 році в радіоінтерв’ю поет сказав: «Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі
вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть…»
Радянський режим визнав його буржуазним націоналістом, на друк поезій в Україні було накладено заборону.
З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. — «Лебеді материнства».
1965 року поета намагалися висунути посмертно на Шевченківську премію — марно. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.
За такий короткий час свого життя Василь Симоненко встиг написати безліч шедеврів, які стали класикою української літератури. Доробок В. Симоненка складається з поетичних збірок, новелістики, байок, казок, щоденника «Окрайці думок», публіцистичних та літературно-критичних творів.