Едуард Усов народився 28 січня 1938 року в Корюківці, Чернігівської області, у сім’ї юриста. У 1944 році разом із сім’єю переїхав до Прилук. Закінчив у 1954 році сім класів середньої школи №1, а через три роки — Київське художньо-ремісниче училище. Потім вступив до Кишинівського художнього училища імені Рєпіна, навчання в якому завершив у 1964 році. Певний час митець жив і працював у Кишиневі, а в сімдесятих роках повернувся до Прилук.
У Прилуках жив і працював, втілюючи на полотні та папері все ті ж молдавські краєвиди – бо там, в осяяному сонцем краї, залишилась його душа, його любов, його натхнення, його родина – син Сашко й дружина Клавдія.
Типовий «шестидесятник», зійшовший в мистецтві на хвилі «хрущовської відлиги», він був «не таким» в усьому. Не так жив, не з тими спілкувався, не те й не так писав. «Не такими» були навіть плакати, які робив для наглядної агітації місту та району. Усовські пензлі перетворювали їх на справжні картини, колоритні, яскраві…
Для молодих прилуцьких художників Едуард Усов був непорушним авторитетом. Професіонал із власним стилем та неперевершеною майстерністю, він мав ще й надзвичайно просту, добру, відкриту душу. Ця риса вабила багатьох. Притягувало і нестандартне мислення, й «вільнодумство», і наявність особистої точки зору у будь-якій ситуації, і те, що нікого не боявся і вчив цьому інших. Тож в кімнаті його будинку, облаштованій під майстерню, не вибувала творча молодь, художники-початківці, для яких праця майстра була справжньою школою.
За свій короткий вік Едуард Прокопович написав близько двох тисяч картин. Творив легко й невимушено. Для нього були притаманними наполегливість і працездатність. Для досягнення бажаного результату митець створював по 3-4 варіанти на одну тему. Коли дивишся на ці твори, виникає враження, що вони наповнені феєрверками кольорів. Гама фарб надзвичайно багата. Рух відтінків всередині полотна та поєднання різноманітних ритмів створюють музичний фон картин, кожна з яких — ніби окремий світ, куди потрібно увійти, щоб його зрозуміти.
Численні негаразди, підлість і заздрість «доброзичливців» забирали сили. 1978 рік був останнім у його житті. І все ж Едуард Усов відбувся як художник. Член Спілки художників СРСР, він брав участь у міжнародних виставках у Канаді (1967) й Болгарії (1967), у багатьох всесоюзних і республіканських виставках. Усього 45 виставок. З картинами самобутнього митця знайомилися у Монголії, Чехії, Німеччині (Берлін), Латвії (Рига), Азербайджані (Баку), Литві (Вільнюс), Молдавії (Кишинів).
“Смерті він не боявся, бо зробив усе, що міг”, — сказав один із художників, який добре знав митця.
Пам’ятаймо і шануймо СВОЇХ світочів!
