Його творами захоплювалися Пабло Пікасо, Фернар Леже, Алльєр Марке, Полль Сіньяк, його картини є в різних куточках планети, написані ним книги з великою цікавістю читають і сьогодні. Раніше, з певних міркувань, у нас він був забутий і водночас визнаний і добре відомий за кордоном – наш земляк, художник, письменник, мистецтвознавець Олекса Васильович Грищенко.
Олекса Грищенко народився у квітні 1883 року в місті Кролевець Чернігівської губернії (тепер Сумщина) у міщанській родині. Юнаком, разом з іншими молодими чернігівськими інтелігентами, гуртувався навколо Михайла Коцюбинського. Особливе враження на майбутнього митця справило знайомство з Миколою Вороним, Павлом Тичиною, Михайлом Жуком, Сергієм Єфремовим, Олександром Архипенком. Михайло Коцюбинський був першим, хто помітив у хлопцеві хист до малювання і підтримав його у прагненні отримати малярську освіту. Після гімназійного навчання в Чернігові та Полтаві він студіював біологію в Київському та Московському університетах. Нахил до мистецтва переміг науковця-біолога, і Грищенко почав учитися малярства у різних приватних школах. Був учнем відомого київського пейзажиста Святославського. Як в Києві, так і в Москві Олекса Грищенко відігравав значну роль у гуртках молодої інтелігенції, яка шукала нових шляхів розвитку мистецтва. Будучи за вдачею завзятим мандрівником, на деякий час виїжджав жити у Крим, подорожував Францією та Італією. Під час Першої світової війни Грищенка мобілізували до царської армії, проте військової кар’єри митець не зробив. Навпаки, з початком революції 1917 року, він активно долучився до роботи у різних мистецьких комісіях, не відволікаючись на політичні події. Олекса Грищенко читає лекції про сучасне мистецтво, його обирають професором Державних майстерень, членом Колегії з оборони пам’яток та Музейної колегії. В сам розпал Громадянської війни – у 1919 році – демонструє на виставках свої натюрморти та пейзажі. Революція сповнила художника надією, що зі старим світом відійдуть у минуле і безталанні картини, література, музика… Проте дійсність переконувала у протилежному. Побачивши зародження великоросійського шовінізму й нетерпимості більшовиків до представників інших партій, художник транзитом через Одесу вирушає до Константинополя.
Великий талант Грищенка розкрився в перші два роки еміграції після революції. Від осені 1921 року Грищенко постійно жив у Франції. Художник з України вносить нові віяння до західної культури, яку він засвоює з легкістю, пристрастю і навіть зухвалістю. Його малярство – свіже й пишне, а барви чисті й веселі. Він бачить світ блискучим, сповненим величності, любові і гумору, що зупинився на півдороги між іронією й болем.
Оженився у 1927 році, та прожив 50 років щасливого подружнього життя. Останні роки митець жив у малому містечку Венс біля Ніцци і там помер після короткої недуги у 1977 році.
Творчий доробок Грищенка складають в основному краєвиди, марини, мальовані з природи. Крім краєвидів, він малював натюрморти. Почав від техніки акварелі і гуаші, а потім перейшов на олійне малярство. Творчість художника була спершу під впливом кубізму, а пізніше його стиль був споріднений із експресіонізмом. Наголос був завжди поставлений на кольори, і Грищенко належить до найсильніших українських колористів ХХ століття.
Олекса Грищенко відомий також як видатний мистецтвознавець. Його «Про зв’язки руського живопису з Візантією та Заходом» (1913), «Російська ікона як мистецтво живопису» (1917) увійшли до історії вітчизняного мистецтва. З-поміж його спогадів – «Два роки в Царгороді», «Україна блакитних днів моїх», «Роки бурі і натиску», «Мої зустрічі і розмови з французькими митцями».
Після смерті художника, його роботи зберігалися в Українському інституті Америки. У 2004 році унікальну колекцію з 67 картин та архів художника, згідно з його заповітом повернуто в Україну і передано на зберігання до Національного художнього музею у Києві.
Пам’ятаймо і шануймо СВОЇХ світочів!
