«Козацький літописець» (355 років з дня народження Самійла Величка)

     Самійло Величко – історик, автор козацького літопису. 
Про Самійла Величка відомо небагато. Народився він близько 1670 р. в селі Жуки, що на Полтавщині в козацькій родині. У 80-ті роки ХVІІ ст. навчався у Києво-Могилянській академії. Знав старослов’янську, польську, латинську, німецьку мови.  
     З 1690 року почав служити у домі генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея. Виконував усілякі домашні справи, був писарем. Кочубей долучав Величка до особливих доручень, секретних та військових справ.
     На початку 1705 року був введений до канцелярії Генерального війська, старшим канцеляристом. Канцелярист Війська Запорозького за часів гетьмана Івана Мазепи брав участь у походах, виконував особливі доручення, залучався до посольств гетьмана. Він колекціонував і збирав книги й важливі манускрипти. Величко не дбав про власну вигоду, глибоко вболівав за долю України.
     Після поразки Мазепи у кінці 1708 року був заарештований та ув’язнений як людина, наближена до І. Мазепи. Понад 5 років  він провів у в’язниці і лише у 1715 році був звільнений завдяки зусиллям сина Василя Васильовича Кочубея.
     Після звільнення жив в Жуках і Диканьці  на Полтавщині, де знаходилися маєтки Кочубеїв. Там він навчав дітей грамоті.  Саме в Жуках Величко розпочав писати історичний твір, присвячений подіям середини XVII — початку ХVІІІ ст. Це була  дуже копітка і виснажлива   робота.  Під час  роботи над другим томом літопису Величко почав втрачати зір.   
     Останні роки життя провів у селі Жуки. Офіційних даних про дату смерті не має, але  за деякими даними помер після 1728 року. Похований у селі Жуки.
      «Літопис Самійла Величка» — український козацький літопис першої половини XVIII ст. Написаний після 1720 року. Цей історичний твір охоплює період від часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до початку XYIII століття.
     Літопис описує події періоду 1620 -1700 років, визвольну боротьбу українського народу проти польської шляхти і складається з 2 томів. 
     Перший  том «Сказання про війну козацьку з поляками…» — охоплює події 1648–1659 років. Окремі епізоди сягають у 1620 рік, описано війну Якова Остряниці 1638 року. Починається  цей том розповіддю про гетьмана Хмельницького, описуються  найважливіші битви, підготовка військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Автор славить військову майстерність козаків під проводом Хмельницького.  
     Другий том «Повість літописна о малоросійських і іних повідєніях» висвітлює події 1660-1700 років,  розповідає про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. З повагою й гордістю описано кошового І. Сірка.
     Літопис містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ — початку ХVІІІ ст., розповідь про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. В останній частині зібрані листи з переписки Мазепи.     
     При публікації твору обидві частини були об’єднані під назвою «Літопис Самійла Величка».  
     Літопис Величка дійшов до наших днів у  оригінальному  вигляді, хоча  і пошкоджений, особливо перший том.  Літопис — це  систематичний виклад історії Гетьманщини від заснування до початку XVIII століття, в якому описано часи гетьмана Сагайдачного і перших козацьких повстань.    
Робота над літописом тривала понад 30 років.    
     При написанні Літописа Самійло Величко  використовував  місцеві  матеріали, документи з військової канцелярії (акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи), власні спостереження, іноземні джерела, щоденники, хроніки. Автор цитує «Синопсис», твори Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Симеона Полоцького, Варлама Ясинського, Лазаря Барановича.   
     В Літописі вміщені зображення українських гетьманів та портрети історичних постатей.  
Літопис Величка це вершина українського барокового літописання. Це не лише хроніка, де  зафіксовані певні  події, а  і художній твір, який містить  яскраві  оповіді, ліричні відступи, авторські  вислови стосовно  подій та людей. Джерелами літописця були народні легенди, перекази, приказки та прислів’я, якими пересипана мова твору.   
     Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848–1864 роках.