330 років від дня народження Яківа Андрійовича Марковича – українського письменника-мемуариста, хроніста, державного діяча.
Яків Андрійович Маркович народився 17 жовтня 1696 року в Прилуках, Полтавської губернії. Він походив зі старшинського роду Марковичів-Маркевичів, який дав Україні істориків, державних діячів, науковців, який, розділившись на чернігівську і прилуцьку гілки, пронизав фактично все життя українського Лівобережжя XVIII-XIX століть, тобто тих земель, де найбільше зберігся дух українського автономізму і де найраніше почалося модерне українське національне відродження. У цей час його 22-літній батько був рядовим козаком Прилуцького полку, а дід Марко – міцним ще і владним “славетним паном”. Мабуть, саме він і подбав, щоб улюблений онук отримав щонайкращу на ті часи освіту в стінах Києво-Могилянської академії, яку він успішно й скінчив у свої неповні 17 років. Був улюбленим спудеєм Феофана Прокоповича, дружні стосунки з яким продовжувалися все життя. Феофан Прокопович прогнозував учневі блискучу богословську кар’єру.
Після навчання в академії, Яків йде служити у козацьке військо до гетьмана І.Скоропадського та упродовж 14 років був наказним лубенським полковником, потім – генеральним підскарбієм (міністром фінансів) України, займав інші визначні посади. Маркович усе життя домагався відновлення гетьманату в Україні, і саме він подав гетьманську булаву останньому гетьману України — Кирилу Розумовському.
Яків Маркович був одним з найосвіченіших людей Гетьманщини і добре володів польською, німецькою, російською, французькою та латинською мовами, був тонким знавцем мистецтва, добре знався на медицині, мав чималу бібліотеку. Грав на лютні та клавікордах.
До української історії він увійшов не як військовик, а завдяки своїй літературній праці. Перу Якова Марковича належать переклади з латинської мови, прозові твори та віріші за мотивами псалмів і «слів» Іоана Золотоустого та інших батьків церкви. Яків Андрійович залишивши також «Генеалогічні нотатки» та «Діяріюш» (охоплює період із 1717-го по 1764 р.), що містять відомості про політичну, соціально-економічну та культурно-побутову історію України за години Гетьманщини.
З 1717 року Яків Андрійович почав власний «Щоденник» і вів його упродовж наступного півстоліття, заповнивши загалом 10 книг. У «Щоденнику» він описував розвиток економіки Гетьманщини та її торгівельні зв’язки з Польщею, Запоріжжям, Росією, Кримом та країнами Західної Європи, наводив відомості про чисельність козацьких полків і їхні походи. І це не просто суха хроніка. Маркович писав про все, що його оточувало: політичні події, погоду, ціни на базарах, покупки, лікування, рецепти ліків, свята, застілля та навіть правила картярських ігор.
Описані там події й до сьогодні є неоціненним матеріалом для дослідників історії Сіверщини, Сумщини, України.
Спроби видати щоденники Марковича робилися тричі: О. Марковичем, О. Лазаревським та В. Модзалевським. Однак значна частина так і залишилася неопублікованою (як, до речі, й переважна більшість творів Якова Андрійовича). Деякі рукописи цього талантливого письменника та перекладача вже втрачено.
Максим Стріха: “Щоденник” Якова Марковича-старшого належить до того покоління козацьких літописів і діаріушів, які замінили після царських заборон повноцінну друковану літературу, переписуючись десятками, а часом сотнями примірників по старшинських маєтках українського Лівобережжя, зберігаючи історичну пам’ять вже до тих часів, які народили Тараса Шевченка.
Помер Яків Андрійович 20 листопада 1770 року, поховали його у родинному маєтку в селі Сварковому неподалік від колишньої гетьманської столиці, славного міста Глухова, в якому більшу частину свого життя прожив Маркович.
