Народився С. О. Єфремов 18 жовтня 1876 року в селі Пальчик Звенигородського повіту на Київщині в сім’ї сільського священика. Родина була багатодітна. Він був вдячний родині за те, що його не примушували , а давали волю вибирати дорогу, яку схоче сам. Окрім сімейних засад виховання, були ще й сільські, вуличні .Їм теж був вдячний С. Єфремов , бо вони наситили його змалечку любов’ю до природи .Справжнім скарбом для маленького Сергія стали книги. Він навчився читати коли йому не було ще й п’яти років. У 1981 р. С. Єфремов скінчив духовне училище в Умані. Потім освіту здобув у Київській духовній семінарії, а 1901 року закінчив юридичний факультет Київського університету.
Сергій Олександрович Єфремов видатний вчений-літературознавець, автор понад трьох тисяч наукових праць, академік і віце-президент ВУАН, один із перших професійних українських публіцистів. Саме Сергій Єфремов запропонував і першим використав назву Українська Народна Республіка.
«Щоденники» С. Єфремова містять цікаву інформацію про його візити до Чернігова у 1925, 1927, 1929 рр. Чернігів, як писав він пізніше, нагадував йому своє рідне село.
Під час кожного свого візиту , Сергій Єфремов робив нотатки у своїх «щоденниках», ретельно описував свої зустрічі з чернігівцями. Завжди підкреслював багатовіковий історичний досвід міста, високо оцінював значення культурного осередку, який подарував Україні багато яскравих імен.
Після арешту в 1929 році Єфремов кілька місяців не визнавав, що належав до міфічної “Спілки визволення України”. А потім під тиском, став давати свідчення, які потрібні були слідству.
За рішенням суду, який відбувався впродовж сорока днів у Харківському оперному театрі С. Єфремова засуджено на 10 років позбавлення волі (тоді найвища міра покарання). Помер він 10 березня 1939 року в одному з таборів ГУЛАГу за три місяці до закінчення строку покарання.
Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року С. Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, реабілітував, оскільки в його діях не виявлено складу злочину.
Все життя Сергія Єфремова було одним подвигом неустанної праці. Саме життя та культурологічний доробок можна вважати найбільшим внеском в процес формування української нації, і в політичну боротьбу за її суверенну державність: коли мова, культура, церква, традиції, зрештою сама історія, набувають статусу головних умов у боротьбі за існування.
