Козаки скликають раду: — Не буде ворогу пощади!

В сиву-сиву давнину козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну сунулися без упину
Ляхи, турки та татари, москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати, щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду: — Не буде ворогу пощади!
Вірні коні рвуться в битву, крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий, за спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять, вражі голови летять.
І на морі, і в степах наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки – запорозькі козаки!
І не буде переводу українському народу
Доки із глибин сторіч долина козацький клич.
 

Яна Яковенко