Ганна Василівна Арсенич-Баран народилася 26 червня 1970 року у селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області.
Середню школу Ганна закінчила із золотою медаллю й вступила на філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника. У студентські роки Ганна Арсенич дружила з відомими українськими письменниками Іваном Андрусяком, Іваном Ципердюком, Степаном Процюком. Двоє перших були її однокурсниками і вони, певною мірою, вплинула на вірші, написані в часи студентства. Працювала на Гуцульщині, де широко друкувалася в місцевій пресі.
На Гуцульщині побралася зі священником Мироном Бараном. У 1998 році сім’я переїхала до Чернігова, який їй дуже припав до душі.
Над Черніговом ранок – з трави.
Передзвони церковні лунають.
Тонкорукі жіночі церкви
До небес свої очі здіймають.
Ганна Василівна працювала вчителькою у школі-ліцеї №15, завідувачкою кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д.Ушинського. Вона авторка кількох словників і понад 100 посібників з української мови та літератури. Кандидат філологічних наук, доцент.
Брала активну участь в громадському житті міста, з 2016 року очолювала Чернігівську обласну організацію НСПУ.
Перша поетична збірка «Рушник на калині» побачила світ 1997 року, а далі виходили друком збірки поезій «Музика черемхи» (1998), «Розквітлий глід» (2001), «Тремтять гіацинти» (2003), «Обнадію весною» (2005), книжки прози «Під райськими яблучками» (2001), «У понеділок все буде по-іншому» (2003), «Як зійде місяць» (2005), «Солодкі слова» (2010), роман «Тиха вулиця вечірнього міста» (2005).
Видала антологію «Молитва небо здіймає вгору», яка містить понад три тисячі текстів українських християнських віршованих молитов, створених поетами з XIX і до початку XXI століть.
Упорядкувала і здійснила загальне редагування навчальної хрестоматії «Література рідного краю. Чернігівщина», яка вийшла друком у 2021.
На жаль, її земний шлях обірвався 2021 року, тоді Ганні Василівні було всього 50 літ. Світла пам’ять про неї буде відгукуватися в рядках її прозових та поетичних творів.
На весь світ закричу: «Люблю!»
Аж зірвусь на крихке фальцето.
Й буде затишно журавлю,
Як зірветься моя комета.
Бо відчує лукавий птах:
Я хотіла його впіймати,
А в кометі, що піде в прах,
Буде душа моя спочивати.
