Український громадський і літературний діяч, журналіст, педагог один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, Білозерський Василь Михайлович народився у 1825 р. на хуторі Мотронівка. Походив зі знаної на Чернігівщині дворянсько-козацької родини Білозерських. Батько Михайло Йосипович, вихованець Київської духовної академії, був борзнянським повітовим очільником дворянства. Мати — Мотрона Пилипівна, дочка козацького сотника, з роду гетьмана України Павла Полуботка. За спогадами дітей, батьки своїм побутом були близькі до простого народу. У родині часто лунали українські стародавні пісні та народні перекази, батько вмів грати на гусельцях. У подружжя було три дочки й шестеро синів. Всі діти Білозерських стали видатними діячами української культури: Олександра (дружина П. Кулиша) –відома письменниця Ганна Барвинок, Микола – фольклорист і етнограф, автор праці про Шевченка («Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц»), видавець збірника «Южнорусские летописи», редактор «Черниговских губернских ведомостей», Надія стала дружиною фольклориста Матвія Номиса та матір’ю письменниці Наталки Полтавки, згодом – бабусею літераторки Надії Кибальчич-Козловської, Любов (у заміжжі Боголюбцева) була бабусею письменниці Любові Яновської, два старших брати пов’язали свою долю з Герценом і справою «Земля і воля».
Та найбільш успішний з усіх Білозерських був Василь. У 1843— 1846 рр. навчався у Київському університеті. В роки навчання захоплюється славістикою, переймається ідеями слов’янського братерства і спільної майбутності всіх слов’янських народів. Особливе значення для його розвитку мало знайомство з П. Кулішем і Т. Шевченком. Творчістю останнього він щиро захоплювався. Після закінчення університету вчителював у Полтавському кадетському корпусі.
Разом із М. Гулаком та М. Костомаровим став засновником та активним учасником Кирило-Мефодіївського товариства. Брав активну участь у створенні двох програмних документів — «Статуту слов’янського товариства Св. Кирила і Мефодія» та «Книги буття українського народу». Він є автором «Записки» (пояснення до статуту), в якій змалював тяжке становище слов’янських народів, у тому числі українського. Вважав за можливе пропаганду ідей християнства й освіти об’єднати слов’янські народи у республіканську федерацію (в якій провідну роль відводив Україні) на засадах рівності й суверенності.
У 1847 р. В. Білозерського заарештовують і карають засланням до Петрозаводська. Повернувшись із заслання, разом з М. Костомаровим, П. Кулішем, Т. Шевченком та М. Гулаком, він організував часопис «Основа», навколо якого об’єдналися прихильники слов’янської федерації. На його сторінках з’являлися твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова та інших провідників української духовності. У 1856 р. видав «Летописи южнорусские, открытые и изданные В. Белозерским» (т. 1).
Після закриття часопису, працював у Польщі на різних чиновницьких посадах. Писав спогади про Тараса Шевченка, підтримував зв’язки з галицькими діячами ліберально-буржуазного напрямку, співпрацював у журналах «Мета» і «Правда».
Після виходу у відставку повернувся до рідної Мотронівки, де проживав майже у хутірській ідилії з родиною Куліша. Помер 4 березня 1899 р. похований у Мотронівці.
Василь Білозерський щиро вболівав за долю України, намагався служити її кращій майбутності, збереженню мови та культури
