145 р. від дня народження С.П. Людкевича
Станіслав Пилипович Людкевич став першим українським музикантом-професіоналом на Галичині, залишивши по собі численну спадщину як композитор, теоретик, фольклорист, педагог, поет, громадський діяч. Зійшовши зіркою першої величини, ім’я композитора яскраво світить на небосхилі не лише вітчизняної, а й світової культури. С. Людкевич народився 24 січня 1879 р. у місті Ярославі (нині розташоване на території Польщі). Його батько був учителем, багато років працював директором школи в Ярославі. Мати Людкевича віртуозно грала на фортепіано, своє захоплення передала синові. Початкову освіту Станіслав здобув у місцевій гімназії і саме там розпочав співати, та навіть пробувати себе в ролі керівника хору. Ці роки позначені й першими композиторськими спробами. Після закінчення гімназії у 1898 р. С. Людкевич вступив на філософський факультет Львівського університету. Музичну освіту Людкевич здобував самотужки. Після закінчення університету у 1901 р. С. Людкевич став учителем української мови в гімназії, продовжив громадську й творчу діяльність .Початок ХХ ст. став одним із найбільш плідних періодів у житті композитора.
У 1914 р. Людкевич був мобілізований до австрійської армії, але невдовзі потрапив в полон і перебував у засланні в Казахстані. Та навіть там, у неймовірно скрутних умовах, митець не полишив творчості. Лише після революції 1917 р. композитору вдалося повернутися на Батьківщину. Час активної плідної праці митця припав на 20–30-ті роки. Він знову очолив вищий музичний заклад. Важкі випробування чекали на львівську інтелігенцію у роки фашистської окупації, проте навіть тоді митець не полишив педагогічної та культурно-просвітницької роботи .
Людкевич був винятково порядною і принциповою людиною. Коли після війни проходило судилище над ректором Львівської консерваторії композитором В. Барвінським, якого звинуватили в антирадянській діяльності, Людкевич з обуренням встав, сказав, що це неподобство, і вийшов із залу. Після заслання Барвінського Людкевич, хоча й перебував у матеріальній скруті, з кожної зарплатні надсилав ув’язненому колезі гроші.
Розповідають, що Людкевич чудово грав у карти. Він полюбляв проводити час за цією грою у кав’ярнях, що тримали свої оркестри. Друзі знали, що існував єдиний спосіб обіграти композитора : умовити музикантів грати фальшиво. Цього Людкевич не міг стер-піти, тож помилявся та програвав.
Станіслав Пилипович Людкевич – вражаюча постать на українському небосхилі. Неможливо осягнути талант і мудрість, весь творчий здобуток цього напрочуд скромного, вишуканого чоловіка! Саме завдяки його енергії, принциповості, наполегливості українська музика в Галичині піднялася на якісно новий рівень як у композиторській творчості, так і виконавстві.
Митець прожив 100 років. Помер у рік свого ювілею 10 вересня 1979 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.