27 жовтня вся країна відзначає День української писемності та мови. Для нашої університетської спільноти цей день — нагадування про те, що кожне наукове дослідження, лекція чи написана стаття українською мовою є внеском у нашу спільну незалежність та академічну силу.
Чи знали ви, який потужний слід в історії нашого слова залишили діячі Чернігівщини? Наш край дав Україні та світові постаті, які заклали підвалини сучасної філологічної науки, лексикографії та літератури.
Борис Грінченко — видатний мовознавець і письменник, який наприкінці ХІХ століття працював у Чернігівському земстві. Саме тут він упорядковував матеріали для свого легендарного чотиритомного «Словника української мови» — фундаментальної праці, що зафіксувала багатство нашої мови. Михайло Коцюбинський — сонцепоклонник української літератури, чиє витончене та модерне слово розквітло саме на мальовничих пагорбах Болдиних гір у Чернігові.
Одним із відомих українознавців, чиє життя нерозривно пов’язане з Черніговом був Всеволод Ганцов — геніальний мовознавець, діалектолог та один із ключових авторів українського правопису, який пройшов через сталінські табори, але не зрадив рідне слово. Всеволод Михайлович народився 7 грудня 1892 р. у м. Чернігів у родині службовця. Із золотою медаллю закінчив чернігівську гімназію, з 1907-го — в Колегії Павла Ґалаґана у Києві. 1911-го року вступив до Петербурзького університету на iсторико-фiлологiчний факультет. У 1916 р. закінчив Петербурзький університет з дипломом першого ступеня. У жовтні 1918 року став професором Київського університету, з 1919 працював в Українській академії наук, з 1921 – ВУАН.
У 1920—1929 роках очолював Комісію для складання словника живої української мови. 1927–1929 роки провів за кордоном, стажувався у Берліні, Гамбурзі та Парижі. Володів французькою, німецькою, англійською та всіма слов’янськими мовами. У своїй фундаментальній праці «Діалектологічна класифікація українських говорів» (1923) він уперше згрупував українські діалекти у три великі масиви: північні (поліські), південно-західні та південно-східні. Цей поділ залишається основою української діалектології й досі. Як член Харківської правописної комісії, Ганцов став автором розділу «Фонетика» у проєкті українського правопису 1926 року (відомого як «скрипниківка»).
Перспективному вченому більшовики зламали кар’єру наприкінці 1920-х. Його заарештували у сфабрикованій справі «СВУ» (Спілки визволення України). Мовознавець від Бога, дослідник автографів Кобзаря, редактор академічного Російсько-українського словника (1925–1929), Всеволод Ганцов відбув свій перший строк ув’язнення – вісім років таборів. Тривалий час його тримали на біломорському острові в камері суворого режиму Савватіївського політізолятора. На волю мав вийти в серпні 1937-го, але… не випустили й причини не пояснили. Наприкінці травня 1938-го Ганцову оголосили рішення Особливої наради – додали ще вісім років таборів за «контрреволюційну діяльність».
«Загалом в ув’язненні та на засланні я провів понад 22 роки, – писав Ганцов Голові Президії Верховної Ради СРСР Ворошилову у 1957 році, – …за приналежність до організації… якої взагалі не існувало. Це призвело до життєвої катастрофи. Перервалась моя наукова кар’єра. Усе, що відбулося зі мною, завжди сприймав абсолютно незаслуженою несправедливістю.
У 1956 році повернувся до Чернігова, де прожив останні свої 17 років. У 1958 році з Ганцова зняли всі звинувачення, крім вироку у справі «СВУ». Повної реабілітації за життя він так і не дочекався… Тільки у 1989 році Пленум Верховного суду УРСР скасував вирок у справі, припинивши її за відсутністю складу злочину.
На будинку, де жив Всеволод Михайлович, встановлено меморіальну дошку, а під час декомунізації у 2016 році, у місті з’явилася і вулиця імені видатного науковця – так перейменували вулицю Жовтневу.
Історія Всеволода Ганцова — це не просто про лінгвістику. Це про те, як радянська система намагалася стерти з лиця землі українську інтелектуальну еліту. Його ламали Соловками та Сибіром, забирали право писати й друкуватися, але не змогли забрати головного — його внеску в соборність української мови. Пам’ятаймо тих, хто виборов для нас право говорити й досліджувати рідне слово сьогодні. Плекаймо рідне слово, досліджуймо його історію та розширюймо межі української науки разом!
