До Дня слов’янської писемності та культури Книжкові рідкості з фондів НБ: «Мелентій Смотрицький. Граматика»

    У 1979 році із серії «Пам’ятки української мови» виходить нове видання – «Мелентій Смотрицький. Граматика».
    Мелетій Смотрицький належить до найбільш  яскравих і водночас найбільш суперечливих  постатей української культури першої третини ХVІІ ст. Йому належить одна з перших фундаментальних граматик старослов’янської мови. Ця  граматика започаткувала цілу епоху в українському   мовознавстві. Більше ста  років після її виходу (1619р.) вона неодноразово перевидавалася, слугуючи своєрідним підручником в Україні та інших  слов’янських землях, де старослов’янська мова була  мовою богослужіння.
    «Граматика» Мелетія Смотрицького, хоча й спиралася на європейську граматичну традицію, проте засобами викладу була незалежна від них. Вона написана для читача, який не знає іншої писемної мови та іншої граматики. Як у змістовому, так і в термінологічному відношеннях є автономною й самодостатньою, увібрала в себе найважливіші досягнення європейської граматичної думки й водночас зберегла істотні зв’язки із філологічною традицією південного та східного слов’янства.         
     Аналіз праці Мелетія Смотрицького дає змогу охарактеризувати зміст навчання літературної мови в Україні XVII ст. На відміну від попередніх граматик, цей підручник складається з чотирьох частин: орфографії, етимології, синтаксису й просодії, – тобто побудований за зразком латинських граматик.  
     Орфографія подає класифікацію звуків, написання слів, використання знаків пунктуації, великих літер, відомості про склади, про наголос.   
     Морфологічний розділ (етимологія) є найбільш повним. Смотрицький дає характеристику різним частинам мови: іменнику, дієслову, займеннику, прислівнику, вигуку, прийменнику, сполучнику. Він вводить сім відмінків, характерних для словянських мов; виокремлює відміни для іменників і відмінювання дієслів.
    Уперше у східнослов’янській традиції в праці з’являється третя частина граматики – синтаксис. Він показував закономірності організації речення, формулював правила порядку слів.
    Четверта частина – просодія  присвячена основним поняттям мистецтва віршування. У тогочасній греко-слов’янській книжності вміння писати вірші розглядалося не стільки як обдарованість, скільки як філологічна вишколеність. Віршування було предметом навчання, який завершував граматичний клас.
      Мелетій Смотрицький глибше, ніж його попередники, розкрив та пояснив зміст граматичних категорій. Він широко розвинув граматичну термінологію, що значною мірою збереглася й донині, науково оформив граматичну систему церковнослов’янської мови.
      Водночас у «Граматиці» помітні риси, притаманні живій українській мові. За всієї своєї змістовності й дослідницької заглибленості праця мала конкретне навчальне спрямування. З метою полегшення сприйняття матеріалу учнями використовуються й деякі народно-літературні форми. У передмові подано рекомендації для вчителів, а також «лексис» – словник.
     «Граматика» Мелетія Смотрицького неодноразово перевидавалася в Україні, Білорусі, а згодом і в росії, Болгарії та Румунії.     
       Порівняння «Граматики» із сучасними їй граматиками нових європейських мов, аналіз її змісту, характеристика лінгводидактичних принципів свідчать про те, що вона є видатною пам’яткою науки та освіти українського народу.
     Книга виказала неабиякий вплив як на вітчизняне мовознавство, так і на всю тогочасну славістику, сполучаючи у собі наукову працю і методично блискучий (для тої епохи) шкільний підручник. У той час всі прошарки українського суспільства сприймали церковнослов’янську, як мову літератури і навчання. Ця мова, однак, перебувала тоді у занедбаному стані, її ніхто не вивчав, підручників не було, граматичні норми повсюдно порушувалися й навіть духовенство знало цю мову вельми слабко.
      З часу виходу у світ “Граматика” Смотрицького понад двісті (!) років служила посібником у школах східних і південних слов’ян і стала основою і взірцем для багатьох подальших праць із мовознавства.