З усіх козацьких гетьманів Лівобережжя другої половини XVII-XVIII ст. Дем’ян Гнатович Многогрішний лишається, майже незнаним, та це була людина непересічна. Історія його життя вражає чималою кількістю зрад: зраджував він, зраджували і його, але не слід забувати і про щирі та послідовні спроби гетьмана відстояти українську автономію за надзвичайно несприятливих політичних обставин, а також його відвагу, виявлену навіть тоді, коли все вже було втрачено.
Про догетьманський період життя цього видатного діяча свідчень в історії України небагато. Народився у 1621 р. поблизу м. Короп на Чернігівщині. Походив із селян. Активний учасник визвольної війни 1648—1654 рр. У чині генерального осавула підписував Зборівську угоду 1649 р. У 1665— 1668 рр. — чернігівський полковник. У 1668 р. П. Дорошенком призначений наказним Сіверським гетьманом. У кінці того самого року в Новгород-Сіверському старшинська рада обрала його гетьманом Лівобережної України. У березні 1669 р. уповноважені царського уряду провели в Глухові раду, яка підтвердила обрання Д. Многогрішного гетьманом і йому були вручені гетьманські клейноди.
Дем’ян Многогрішний вмів читати й писати, шанував знання, мав адміністративні здібності, був мужньою вольовою людиною, не позбавленою природного розуму. Однак, не бракувало йому й негативних рис характеру. Він був занадто запальним, різким, прямолінійним, неврівноваженим.
Діставши владу на лівому березі Дніпра, Многогрішний негайно почав діяти. Насамперед повів переговори з російською адміністрацією, наполягаючи на тому, щоб усі воєводи вийшли поза межі України, а разом з ними й війська. Тобто, почав відроджувати таке становище України, яким воно мало бути за Переяславською угодою. На подив багатьох, Дем’ян Гнатович таки зміг укласти 1669 року Глухівську угоду, за якою воєводи зосталися тільки в п’ятьох містах, та й до того — лише з суто представницькими функціями, без права втручання у внутрішні справи української адміністрації. Йому вдалося домогтися приєднання Києва до Лівобережної України, що одразу ж посилило міць і вплив цієї частини держави. Йому належить ідея сформування особливого, «компалійського» полку, тобто своєрідної національної гвардії, яка мала підпорядковуватись безпосередньо гетьманові і гасити у зародку будь-які заколоти. Це давало змогу трохи приборкати одвічну козацьку стихію й підтримувати в порядку суспільне життя. Саме Многогрішному належить ідея перенести столицю з Гадяча до Батурина.
Завдяки твердості й послідовності гетьмана Д. Многогрішного, Україні пощастило вирватися зі стану громадянської війни і домогтися значних поступок, як з боку Росії, так і з боку Польщі.
Проте, фатальними недоліками гетьмана були нетактовність і невміння порозумітися із старшиною. Він боровся зі старшинською олігархією, сам призначав та змінював полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духівництво. Його політика викликала незадоволення частини старшинської верхівки, і московського уряду.
У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина (Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча) заарештувала Дем’яна Многогрішного й видала його представникам царського уряду.
Гетьмана вивезли до Москви, де в середині квітня 1672 року над ним розпочався суд. Його звинуватили у державній зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною гетьмана вивезли до Сибіру й ув’язнили в Іркутській тюрмі.
У1696 році Многогрішний за давньою козацькою традицією постригся у ченці. Помер він в Іркутську після 1701 року.
