«Тут юнь прекрасна і свята
Встелила землю в мить єдину»
Марія Гук-Щербак.
 |
Не раз в українській історії поле борні зводило синів нашого народу – проти захисників рідної землі, прикриваючись популістськими гаслами, піднімали зброю прислужники чужих інтересів. Бій під Крутами — це той бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне. Вождь російських більшовиків Ленін, доручаючи колишньому царському жандарму Муравйову задушити вже вистраждану нашими батьками незалежну Українську Народну Республіку, включив до його похідного обозу так званого народного комісара з військових справ більшовицької УНР Юрія Коцюбинського. І проти нього вийшли на смертний бій його вчорашні товариші — українці. Він навчався на одному відділенні фізико-математичного факультету Київського університету з Володимиром Шульгіним, відтак, колишні однокурсники, а можливо, й приятелі, зійшлися один проти одного. Володя Шульгін встав під синьо-жовтий прапор і в бою під Крутами загинув, захищаючи молоду Українську державу, а Юрко Коцюбинський, ховаючись за спинами п’яних матросів, розмахував чужим полотнищем, намагаючись погасити ним вічний вогонь української волі. То були гімназисти і молоді студенти, не призвичаєні до військової справи. І вони пішли. Коли вдарив останній час України — 300 юнаків проти 13 000 більшовиків. Цей бій тривав 5 годин. І полягли усі. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 24 січня 2003 р. Президент України Л. Кучма видав розпорядження « Про шанування пам’яті героїв Крут». 29 січня – проголошено Днем Скорботи України. У 2006 року на місці бою встановлено пам’ятник. Минуть роки, століття, та пам’ять про юнаків-героїв не згине повік. |