Неможливо уявити жодної держави, яка поважає себе, без гімну, без цього пісенного символу нації, за яким світ впізнає тебе відразу ж, із першими музичними акордами. Є такий символ і в українців – це гімн «Ще не вмерла Україна».
Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – в сьогоднішньому розумінні – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами.
У період козацької доби особливо популярною була пісня «Нумо, хлопці, до зброї». Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як «Пісня про Байду», «Ой, на горі, там женці жнуть», «Засвіт встали козаченьки».
Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Своєрідним гімном виступав і «Заповіт» Шевченка та «Вічний революціонер» Франка, «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни» Косинського.
На початку 60-х років ХІХ ст. у середовищі патріотичної київської «Старої громади», до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші, виник задум створити високо патріотичний вірш, який надихав би українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум вдалося відомому українському поетові, етнографу Павлу Чубинському. Молодий священик, а згодом відомий український композитор Михайло Вербицький написав музику і вперше сам виконав пісню у залі духовної семінарії у м. Перемишлі (тепер Польща) на зборах «Громади». Твір викликав загальне захоплення і став дуже популярним. Вперше з нотами його надруковано у Львові в 1885р.
Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 року. Пісня «Ще не вмерла Україна» звучала як національний гімн при УНР (Українська Народна Республiка), ЗУНР (Західноукраїнська Народна Республiка), Гетьманаті, Директорії. Але державне затвердження вона одержала лише 15 березня 1939 р. – як гімн Карпатської України. Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений Угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.
Пісня «Ще не вмерла Україна» воскресла з Народним Рухом України. Прилюдно вона прозвучала в Борисполі над могилою Павла Чубинського наприкінці 1989 року.
З 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня 1991 року вона вперше прозвучала на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави, у виконанні уславленого хору імені Верьовки. Ось так після десятиліть замовчування цей твір отримав майже офіційне визнання.
15 січня 1992 року Президія Верховної Ради України ухвалила указ про Державний гімн України, яким затвердила його у музичній редакції Михайла Вербицького, а 6 березня 2003 року Верховна Рада, після дводенного обговорення, затвердила як текст Державного гімну — перший куплет та приспів з віршу Чубинського. З прийняттям цього закону стаття 20 Конституції набула завершеного вигляду, а Національний гімн на музику Вербицького отримав офіційні слова.
Державний Гімн України – це величний твір, у якому живе душа нашого народу, його славна історія. Музику національного гімну, його слова передавали з покоління в покоління українці всього світу, він єднав борців за свободу і незалежність рідної землі, під його звучання перемогла Революція Гідності. Державний Гімн України і сьогодні лунає від західних до східних рубежів нашої держави, разом з молитвою за оборонців Вітчизни, даючи їм підтримку у звитязі з агресором. Це справжній духовний фундамент сучасного українства.
