1 січня 2024 року виповнилося 115 років від дня народження одному з найвідоміших борців за незалежність України у XX столітті та одному з провідних ідеологів українського націоналізму Степану Бандері.
Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів, Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.
2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».
Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами.
Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року.
30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).
5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.
9 липня Степана Бандеру разом із жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен.
Наприкінці 1944 року нацисти випустили Бандеру з концтабору у сподіванні сформувати новий антирадянський альянс із українськими націоналістами, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився. Він покинув Німеччину і повернувся на її територію вже після завершення Другої світової війни. Зі свого осередку в Мюнхені він співпрацював із британськими і західнонімецькими спецслужбами, надаючи підтримку у проведенні таємних операцій у Західній Україні. У 1959 році Бандеру вбив агент КДБ.
Нині, в умовах майже дворічного супротиву українців повномасштабному російському вторгненню, що триває з 24 лютого 2022 року, для багатьох наших співвітчизників ім’я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України.
Степанові Бандері приписують слова «І прийде час, коли один скаже: «Слава Україні!», а мільйони відповідатимуть: «Героям слава!».
Наукова бібліотека запрошує переглянути віртуальну виставку «Степан Бандера — життя, присвячене свободі», де до уваги відвідувачів – видання про життя та революційну діяльність Степана Бандери.
