Іва́н Самойло́вич (? — 1690) — гетьман Війська Запорозького, політичний та військовий діяч, реформатор, очільник Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1674 року). Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 років.
Упродовж 15-літнього гетьманування Іван Самойлович прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. У роки його правління остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який залишався незмінним до 1764 року.
Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 років проявив себе здібним воєначальником у війні об’єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією.
Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади на Волинь та Західну Україну.
Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайським миром 1681 року, неодноразово виступав проти укладення польсько-московського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.
За Івана Самойловича Лівобережна Україна вступила у період відносно стабільного розвитку. Відновилося господарство, швидко розвивалися торгівля й промисли, відродилося культурне життя. Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани. Зокрема, коштом гетьмана збудовано ряд соборів, в т. ч. Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками (1674-1676р.р.), трапезної Троїцького монастиря у Чернігові (1677-1679 рр.). З 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького собору у Чернігові.
Але за правління Самойловича Українська Православна Церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, почала втрачати свою незалежність і надалі була остаточно підпорядкована у 1686 році Московському патріарху.
Закінчив гетьман своє життя у засланні, внаслідок змови князя Василя Голіцина та частини старшини на чолі з Іваном Мазепою.
