З-поміж істориків другої половини ХІХ та початку ХХ ст. чільне місце посідає Олександра Яківна Єфименко. Вона – автор цілого ряду праць з історії України: «История украинского народа», «Очерки истории Правобережной Украины», «Южно-русские братства», «Історія Гайдамаччини» та багато інших. Багато її досліджень і до нинішнього часу не втратили своєї актуальності.
Олександра Яківна народилась у сім’ї повітового чиновника на далекій Півночі. Батько заробляв небагато, і родина, що складалась з дев’яти чоловік, бідувала. У 1863 році Олександра з відзнакою закінчила гімназію, та стала працювати вчителькою у Холмогорівській школі. Дівчина наполегливо взялася за самоосвіту, вивчала мови, природничі та гуманітарні науки. Велику допомогу у цьому їй надавав Петро Єфименко, колишній студент Харківського та Московського університетів, якій відбував політичне заслання у Холмогорах. Він став для Олександри справжнім другом та помічником. У 1870 році вони побралися.
Наприкінці 1870-х родина Єфименків переїхала до України – спочатку до Чернігова, потім до Харкова. Відтоді життя і творчість, наукові та культурні інтереси Олександри Яківни нерозривно пов’язані з Україною. Той час був нелегкий для українського народу і його культури. Подружжя працювало в період жорстокого переслідування та придушення української культури. У травні 1876 року вийшов царський указ про заборону друкування книг українською мовою і ввезення українських книжок, надрукованих за кордоном. Офіційно заборонялося навіть вживання слова «Україна».
О.Єфименко не раз вставала на захист українства. Росіянка за національністю вона близько до серця брала долю гнобленого царською росією українського народу. У багатьох питаннях вступала у протиборство з російськими істориками, які в цілому дотримувались офіційної концепції історичного розвитку росії, де за українським народом не визнавалось навіть право на існування як окремої самобутньої нації. О.Єфименко послідовно відстоювала думку, що Україна була і залишається не якимось випадковим відгалуженням від «великого» і «неділимого» російського народу, а є рівноправною з росією частиною слов’янства.
Особливе місце у творчому доробку О.Я. Єфименко посідає праця «История украинского народа» (1906). Вона охоплює період з найдавніших часів до ХІХ ст. За видатні успіхи в галузі історії Харківський університет присвоїв їй звання професора і почесного доктора історії.
Олександра Яківна Єфименко залишила величезну спадщину: понад 100 робіт, у тому числі монографії, наукові статті, підручники, нариси та оповідання. Ії наукові дослідження відзначаються змістовним критичним викладом. Глибоким аналізом історичних подій, великою майстерністю мови і стилю. Вона належала до найбільш прогресивних істориків, дослідження яких овіяні глибоким демократизмом і любов’ю до простого народу.
Українська громадська, культурно-освітня діячка і педагог С. Русова познайомилася з родиною Єфименків ще в Чернігові. Потім навідувала їх у Харкові. У своїй книжці літературних характеристик-силуетів «Наші визначні жінки» 1934 року (яка також зберігається у колекції нашої бібліотеки)вона захоплено писала про О. Єфименко: «Що то за ясний розум у цієї жінки і як він виявляється в усіх деталях її особистого життя!… Вона така певна себе, так завжди заглиблена в книжки, в науку… Це була вчена жінка, але цілком самоук, яка сама взяла з сирих наукових матеріалів знання й освітлювала їх своєю ясною думкою».
