За указом Павла I від 12 грудня 1796 року створено Малоросійську губернію. До її складу належали землі колишніх Чернігівського, Новгород-Сіверського та Київського (без Києва з округою) намісництв, м. Кременчука і території колишніх Полтавського та Миргородського полків. Губернія була розділена на 20 повітів.
Губернським містом був призначений Чернігів. В ці роки місто пережило пік розширення своєї адміністративної влади, оскільки до складу цієї губернії увійшла територія колишньої Гетьманщини. Розпочалася перебудова старого Чернігова. Перш за все це пов’язано з ликвідацією фортеці – 1799 р.. Чернігів перестав бути прикордонним з Польщею містом.
У 1786 р. складено план реконструкції міста, він пізніше кілька разів перероблявся і доповнювався. Передбачалось знесення старої забудови і прокладання нових більш прямих вулиць, щоб створити прямокутні квартали. Першими проклали Воскресенську, Київську, П’ятницьку вулиці. В 1798 р. створили міську поліцію, яку тоді називали «управою благочиння». Міське життя поступово змінювалося відповідно до стандартів губернського центру. На головних вулицях встановили ліхтарі, які освітлювалися сальними свічками. У 1802 р. відкрито губернську лікарню (сучасна перша міська лікарня). Ймовірно, у1799 р. споруджено одноповерховий будинок для міської думи (приміщення Державного банку).
На колишньому пасовищі утворено Олександрівську ярмаркову площу, де зосереджувалась торгівля лісом, сіном, соломою, худобою (Центральний міський базар).
У 1797-1800 рр.. на посаду малоросійського губернатора було призначено Миха́йла Па́вловича Миклаше́вського. Народився Михайло в 1756 році в родині заможного бунчужного товариша Павла Івановича Миклашевського та Олени Данилівни Новицької в селі Дем’яни Стародубського повіту. В 16-річному віці Михайло Миклашевський приїхав до Санкт-Петербурга, де його записали рядовим до кадетської роти лейб-гвардії Ізмайлівського полку. Великий вплив на подальшу долю Михайла мало його знайомство з князем Олександром Безбородьком (1747-1799), малоросійським дворянином, визначним діячем і дипломатом епохи царювання Катерини ІІ. Незабаром знайомство переросло в дружбу, яка пізніше була посилена шлюбом Михайла Павловича з племінницею О. Безбородька — А. Я. Батуринською.
М. Миклашевський зробив блискучу військову кар’єру, під час російсько-турецької війни 1787–1791, відзначився в битвах з турками при м. Фокшани (1789) та при Мачіні (1791), 1789–1792 – командувач Стародубського карабінерного полку.
Наприкінці 1797 року в житті М.Миклашевського відбулися дві значні події: 25 жовтня в Чернігові він одружився з Анастасією Батуринською, а 19 листопада імператор Павло І призначає його губернатором величезної Малоросійської губернії з губернським містом Черніговом.
З 1801 року — новоросійський губернатор, з 1808 — сенатор.
Залишив службу Михайло Павлович Миклашевський у 1818 році і майже 30 років присвятив своїй родині та управлінню своїми маєтками. Він оселився у маєтку Понурівка Стародубського повіту. Тут було споруджено чудовий палац за проектом знаменитого архітектора Д. Кваренги.
Миклашевський був прихильником ідеї політичної автономії України, мав зв’язки з Новгород-Сіверським патріотичним гуртком. Під час вторгнення наполеонівських військ у Російську імперію склав проект відновлення козацьких полків у Лівобережній Україні. У своєму маєтку Понурівці, утворив осередок українського культурно-політичного життя. За деякими даними, звідти поширився по Україні рукопис «Історія Русів». Михайло Павлович прожив довге й яскраве життя, до останніх днів зберігав бадьорість духу й тіла. Помер М.П. Миклашевський 26 серпня 1847 року в своєму маєтку в с. Понурівка на Чернігівщині (нині — село Брянської області, РФ).
У 1802 замість Малоросійської губернії утворено Чернігівську й Полтавську губернії.
Малоросійська губернія