190 років тому народився Петро Семенович Кузьменко (1831–1874) – український письменник та етнограф.
Родом Петро Кузьменко із села Понорниці Кролевецького повіту, що належав до Чернігівський губернії. У 16 років він вступає до Чернігівський семінарії, але, не закінчивши її (не добувши в ній лише «вищого відділу»), 1852 р. вертає до рідного села. Причиною цього був тяжкий матеріяльний стан родини. Якраз перед цім помер Семен Кузьменко – батько письменника, сельський дяк, тож син і заступив його на дяківстві у Понорниці.
Молодий дяк багато часу віддавав освіті селянських дітей, записував народні пісні, легенди, різні обрядові сцени.
Існують свідчення, що літературною працею він захопився не без впливу відомого Опанаса Марковича, який побував якось у Понорниці. Ймовірно було й особисте знайомство П. Куліша та П. Кузьменка. Зокрема у невеликому відгуку П. Куліша «О повести г. Кузьменка», зокрема, читаємо: «Ми не маємо права розкривати їх (тяжкі життєві обставини поета) перед громадкістью в деталях… Ми надто добре знали тягар його життєвого становища, мертвотну дію його оточення»
Друкуватися Петро Семенович почав з 1854 року у «Черниговских губернских ведомостях».
1854 року була опублікована його праця «Сила родительського проклятия»; низка статей з місцевої етнографії та фольклору побачила світ у цьому ж виданні 1857 року, зокрема – «Очерк местечка Понорницы», а також вірш «Підбитий журавель» (1859). Писав вірші в дусі романтичної поезії 30 – 40 років ХІХ століття, його лірика журлива.
1860 року в Петербурзі вийшов двома випусками літературно-художній альманах «Хата». Тут, поряд з творами Т. Шевченка, Марка Вовчка, Є. Гребінки, М. Номиса,
П. Куліша, Я. Щоголева, знаходимо і твори П. Кузьменка: ліричні поезії «Кохання», «Три дороги», «Не женись», «Дарма», «До вірної дружини», «До дітей». Він – і серед авторів журналу «Основа», який виходив за активної участі П. Куліша, М. Костомарова,
Т. Шевченка. Тут опублікована повість із селянського життя «Не так ждалось, да так склалось» (1861) високо оцінена П. Кулішем, вірш «Журба», поетична легенда «Погане поле». Твори П. Кузьменка друкував Л. Глібов у своєму тижневику «Черниговский листок».
Найбільшим спалахом таланту літератора була його невелика повість «Не так ждалось, да так склалось», вперше надрукована у журналі «Основа» за 1861 р..
«Якщо П. Кузьменко, – ствержував рецензент «Основа» П. Куліш, – не напише нічого більшого, то повість його залишиться назавжди в пам’яті знавців молодої літератури».
Кузьменка знаходимо серед авторів збірника «Руска читанка для высшой гимназии» (Львів, 1871), альбому пісень, дум, казок, байок та віршів «Чайка» (К., 1876), збірника «Поети пошевченківської доби» (К., 1961).
Як поет П. Кузьменко зростав із народної пісні й творчості Тараса Шевченка. Йому не вдалося прокласти нової стежки в поезії. Та й вочевидь він захоплювався літературою скоріш за все напіваматорські. І все ж кращі його вірші, що сприймаються як стогін змученої душі тяжкої душевної долі, зігріті щирими почуттями, у них бринить жива думка, ліричність. Не випадково ж в народній пам’яті досі живе пісня «Річенька бистренька» («Ой, вийду, я вийду»).
Невеликий і скромний внесок літератора в наше письменство – кілька десятків поезій, дві-три поеми, оповідання, повість. Усе, ним опубликоване, датується 1859-1861 рр., тобто добою піднесення громадсько-культурного життя в країні. Водночас не все з названого до нас дійшло.
Петро Кузьменко, який мав неабиякий поетичний та прозовий талант, змушений був жити в умовах жорстких імперських цензурних заборон (зокрема Валуєвського циркуляра) та провінційного безвихіддя. Його творчий злет було штучно обірвано, через що він не зміг повною мірою реалізувати свій потенціал.
Помер 1874 року на колишньому хуторі Потітківському поблизу Понорниці.