До 320 річниці з дня народження французького генерала Петра-Григорія Орлика — амбасадора козацької нації. Він був сином Пилипа Орлика, автора Конституції 1710 року, і спадкоємцем гетьманської булави. Він перший політичний емігрант, який 30 років перебував на службі французького короля Людовика XV та при кожній нагоді представляв українські питання у європейських країнах. Ми вкотре переконуємося, що навіть 300 років тому українці знаходили спільну дипломатичну мову з європейськими державами. Небезпідставно говорить українська народна мудрість – «Нашого цвіту по всьому світу».
Григорій Орлик (1702–1759) народився в Батурині, був похресником І. Мазепи. Про життя й діяльність Григора можна було б зняти захопливий пригодницький художній фільм. Уже в 14-річному віці хрещеник Мазепи бере участь в одній з битв на боці шведського короля Карла XII Густава під фортецею Штральзунд. Після цього вступає до Люндського університету у Швеції й з відзнакою його закінчує. Протягом 1719—1720 рр. проходить службу у шведській, через деякий час у саксонській королівських гвардіях, а згодом виконує обов’язки осавула при польському коронному гетьмані Речі Посполитої.
Від початку 30-х років XVIII ст. гвардійський офіцер Г. Орлик розпочинає військово-політичну кар’єру при французькому королівському дворі. Він виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовіка XV і зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Австрійської імперій, Кримського ханства, Речі Посполитої. Одночасно не забуває й про важливі та секретні завдання свого батька — за сприятливих політичних умов підіймати питання визволення козаків з-під влади Російської імперії та їх корисності для міжнародної політики Франції. У 1733 р. гетьманський син отримує звання офіцера королівської гвардії. На чолі кінного полку французької армії Г. Орлик бере участь у війні з Австрією 1744—1747 рр.
3 грудня 1747 р. Григор Орлик одружився з чарівною жінкою, на ім’я Луїза-Олена де Брюн де Дентевіль. Вона походила з відомого французького аристократичного роду. Весілля відбувалося у Версалі в присутності всієї королівської родини на чолі з Людовіком XV. Саме король і підписав шлюбну грамоту «графа Орлика, первака небіжчика високомогутнього вельможі Пилипа графа Орлика, вождя Козацької нації». Лише від часу одруження Орлик став жити розміренішим, спокійнішим життям. Він навіть почав писати працю з історії України, яка називалася «Замітки про Україну й Козаків, про яких Європа мало що знає». На жаль, її повний текст до цього часу не віднайдений.
З 1747 до 1756 рр. проводить широке листування з впливовими колами Австрії, Швеції, Польщі, Туреччини, Криму й України та численними однодумцями з французького уряду про підтримку визволення України.
Невдовзі військовий обов’язок знову кличе полковника французької армії Орлика виконувати доручення свого короля. На чолі свого полку він воює на полях битв у Семилітній війні під Росбахом, Гановером та Франкфуртом-на-Майні. За досягнуті успіхи 25 квітня 1759 р. Орлик отримує від Людовіка XV звання генерал-поручника. Це була велика нагорода сина українського народу, який прислужився Франції. За свої бойові заслуги він був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».
Під час важких битв коло Бергена та Міндена його було двічі поспіль поранено. У результаті отриманих ран 14 листопада 1759 р. Г. Орлик помер в одному з похідних госпіталів французької армії.
Наукова бібліотека пропанує переглянути віртуальну виставку «Український генерал французької армії» про життя і діяльність гетьманича, дипломата та польового маршала Франції, довгий час невідомого українцям із багатьох причин.
