Розповіді про непересічних жінок Чернігівщини: «ГАННА ҐЕ-ЗАБІЛА»

      Ганнуся Забіла мріяла про незвичайне кохання, очікувала подарунок долі…
   Вона жила у батьківському маєтку, в селі Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Старший брат Пармен навчався у далекому Петербурзі в Академії у самого Карла Брюллова! Вони листувалися. У Академії Пармен Забіла товаришував з Миколою Ґе, який був сином полтавського поміщика із французьким корінням.
     Пармен часто розповідав Миколі про своїх рідних, читав йому листи від домашніх, особливо від сестри Ганни. ЇЇ послання були настільки цікавими і змістовними, що несподівано для себе Микола Ґе написав їй листа, потім ще одного і ще…. Він розповідав Ганні про свій рід, ділився творчими задумами, відчуваючи в ній близьку людину. Микола називав сестру приятеля «милая Аничка», «божественная Анна Петровна». Два роки листувалися молоді люди, не зустрічаючись.
   У лютому 1856 р. дорогою до Петербургу, художник заїхав у Монастирище, і там Микола й Ганна сказали одне одному головні слова. Приїхавши у Петербург, щасливий Ґе подумки сповідався перед майбутньою дружиною: «Задму свічку, ляжу і настане для мене найкращий час. Буду згадувати, коли у Вас був, особливо 28 лютого». У ній, українській панночці з Монастирища, він побачив те, що відповідало його уявленням про жіночий ідеал. Про це також є рядки в одному з листів: «Ці дні я читав багато прекрасного про жінку і так ось і бачу цей ідеал, створений мною і знайдений у тобі».
   У жовтні 1856 р. Микола Миколайович і Ганна Петрівна повінчалися у церкві села Монастирище.
   Нареченому було двадцять п’ять років, нареченій – двадцять чотири. Заочне знайомство зрештою закінчилось одруженням. Сімейне життя було різним, але Ганна Петрівна дуже любила свого Миколу Миколайовича, вибачала його «ідеальне» життя. Кохав її й художник Ґе. Він залишив нам портрет лише молодої Анни Петрівни. щоб пам’ятали її такою, якою він зустрів свою єдину жінку, матір його дітей.