Любов Олександрівна Яновська народилася 30 липня 1861 року в с. Миколаївці Борзнянського району (Чернігівщина) у маєтку своєї бабусі Любові Боголюбцевої, рідної сестри Ганни Барвінок. Мати її – Марія Боголюбцева, українка, вихованка Пантелеймона Куліша. Батько – Олександр Щербачов, росіянин, з військових, син поміщика, був людиною прогресивною. Дитинство майбутньої письменниці пройшло у Миколаївці, Варшаві, де служив батько, в Полтаві та Петербурзі. Освіту здобувала у приватному пансіоні. Була музично обдарованою дівчинкою, гарно співала. Їй пророкували кар’єру співачки. Але стала домашньою вчителькою в с. Рудки Лубенського повіту Полтавської губернії. Тут же вийшла заміж за В.Я. Яновського, дрібного поміщика, члена Київської громади. Подружжя мешкало на глухому хуторі Тарновщина.
Любов Яновська наполегливо вивчала історію, етнографію, фольклор, українську мову і літературу, пробувала писати. Перше друковане оповідання Любові Олександрівни «Злодійка Оксана» вийшло в журналі «Зоря» 1897 року. Михайло Коцюбинський звернув на неї увагу і запропонував Яновській взяти участь в альманасі «З початку життя» за 1905 рік. Вона погодилась і надіслала до збірника оповідання «Два дні з життя» про трагічну долю обдарованої художниці.
З того часу Любов Олександрівна живе, намагаючись поєднувати родинні клопоти із літературною діяльністю. На жаль, сімейні турботи, народження і виховання дітей, непрості стосунки з чоловіком, його надмірна дратівливість, спричинена психічним розладом, заважали повній реалізації творчих задумів письменниці.
У 1905 році Любов Яновська переїхала до Києва, де почалась її справжня літературна, громадська і просвітницька діяльність. Зокрема, після смерті Бориса Грінченка вона очолила Київську «Просвіту». У Києві Любов Олександрівна написала велику кількість оповідань, повістей, романів, драматичних творів, значна частина яких ще й нині залишається у рукописах. У перші два десятиріччя XX ст. твори Яновської друкувалися на сторінках відомих українських часописів і альманахів, виходили окремими відбитками. У оповіданнях, драмах та повістях, над якими письменниця працювала від часу появи у 1905 р. першої збірки оповідань, дедалі більшої ваги набирав провідний мотив її творчості –дисгармонія у взаєминах людини з людиною, із світом, із самим собою. Головним героєм творчості Яновської є селянин, робітник, інтелектуал із середніми духовними можливостями, середніми пристрастями. У літературній критиці вони об’єднані терміном «маленька людина». Письменниця не застосувала класовий підхід в оцінці своїх персонажів. Вона порушувала у своїй творчості загальнолюдські проблеми справедливості, добра, поваги до усього живого на землі. Хоча твори Любові Яновської на початку XX сторіччя не сходили зі сторінок літературних журналів та альманахів і здобули досить високу оцінку критики, на сьогодні немає жодного ґрунтовного дослідження творчої спадщини письменниці. У науково-критичній літературі вона переважно розглядається як драматург та авторка невеликої кількості оповідань, зокрема соціально-побутової тематики. Недослідженими є чималі напрацювання письменниці у жанрі великої прози та оповідання модерністського спрямування. Поза увагою літературних критиків залишилася велика кількість неопублікованих творів Любові Яновської, які зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури НАН України і є відбитком складних проблем і колізій національного письменства.
Свою літературно-громадську діяльність Любов Олександрівна завершила у 1915 –1916 роках. Причиною стала важка хвороба, яка прикувала її до ліжка. Померла письменниця 1933 року. Її поховали у Києві на Байковому кладовищі.
Щодо творів Любові Яновської, то на сьогодні найповнішим зібранням друкованих творів самобутньої авторки є видання 1991 року (наявне у фонді бібліотеки), яке дає змогу скласти більш глибоке уявлення і про кількісне багатство, і про художню цінність прозового та драматичного доробку письменниці.
