В історії української культури Микола Андрійович Маркевич залишивши помітний слід як поет, музикант, етнограф, історик і видатний збирач архівних документів. Належав до тієї української інтелігенції поч. ХІХ ст., яка ще не досить володіла рідною мовою, але дуже цікавилася Україною і, хоч писала по-русски, у своїх творах виявляла велику любов до Батьківщини.
Народився Маркевич 1804 року в селі Дунайці біля Глухова (тепер Глухівського району Сумської області) у відомій на той час батьківщині. Початкове освіту Микола отримав у Прилуцькому пансіоні відомого письменника та педагога П.Білецького-Носенка. Потім навчався у шляхетському пансіоні при Петербурзькому головному педагогічному інституті. Молодий випускник інституту вирішив посвятити собі військову службу і у 1820 році пішов до армії. Та батько був категорично проти такого вибору і домігся, щоби син у 1824 році вийшов у відставку.
Оселився Микола Андрійович біля села Турівка (нині Згурівський район Київської області). Проживаючи в Турівці, зібравши велику кількість матеріалів з історії України та написавши свою головну історичну працю – «Історія Малоросії» у 5-ти томах, у якій лише перші 2 томи містять авторський виклад, а 3 інші – документи, матеріали, примітки, вказівник імен і т.п. Зокрема, у додатках до 5-го тому вміщено відомості про кількість військ та населення за різними джерелами, список полків, устрій та управління, таблицю гетьманів, списки генеральної старшини, церковних ієрархів, хронологію битв тощо. Це безцінний (майже єдиний) джерело для пізнання свого родовища нащадків української еліти ІХ-ХVII ст. Дослідник запропонував власну періодизацію історії України, побудовану за принципом контрастності – періоди слави та піднесення чергуються з епохами занепаду.
Це був твір, який зробив автора знаменитим чоловіком і викликавши водночас бурхливу полеміку в суспільстві. Причиною полеміки був захист національної гідності українців, їх права на самостійну історію. У п’ятитомній „Історії Малоросії” М.Маркевич подає історію від найдавніших годин до кінця XVIII століття.
Він написав чимало розвідок з історії українського гетьманства та козаччини: «Перша кохання, подвиги і смерть Тимофія Хмельницького»; «Мазепа»; «Гетьманство Барабаша».
Микола Андрійович є автором ряду етнографічних творів: «Про клімат Полтавської губернії», «Про народонаселення Полтавської губернії», «Збірник малоросійських пісень», «Історичний та статистичний опис Чернігова» та інших.
Найвідоміша з праць цього циклу – «Звичаї, повір’я, кухня та напої малоросіян» (Київ, 1860 р.) – знайомити нас із щедрівками, колядками, класичними посівальними піснями, описами обрядів та звичаїв, українською демонологією, вперше згадується українська Своєрідністю відзначається останній розділ «Простонародна кухня, десерт і напої», де описано дев’яносто найзвичайніших, найпростіших у виконанні страв народної кухні, багато з яких незаслужено забуті: баба – шарпанина, кендюх, пундик, таратута та інші.
Помер М.А.Маркевич 9 червня 1860 року ще досить молодим, на 57 році життя.
Наукова бібліотека має дві праці М.А.Маркевича – «Історія Малоросії Миколи Маркевича» Т.4, 1842р. (прижиттєве видання) та «Звичаї, повір’я, кухня та напої малоросіян», 1860р. (репринтне видання).Тож запрошуємо всіх завітати до нас та долучитися до перегляду виставки
